В основі вигаданої Вінцентієм Кадлубком наприкінці ХІІ-го століття історії про Смока (Дракона), який жив у Кракові (пізніше його кубло «локалізували» на Вавелі — узвишші, де розташована королівська резиденція), було не протистояння героя і хтонічної потвори.

Це сюжет про підступність, брехливість, безпринципну боротьбу за владу. Про базову основу політичної діяльності, одним словом.

У всьому цьому Смок відіграє, сказати б — фонову — роль. І, за великим рахунком, є «невинною жертвою»))

Якщо коротко, то вавельський дракон особливо не втручався у справи людей. В нього з ними була чітка і проста домовленість: в певний день йому приносять кілька туш корів/биків для поїдання, а за це — він не чіпає обійсть городян і селян.

Угоди дотримувались обидві сторони, все це було вже рутиною. Жодних інтриг, ніяких багатоходівок та складної дипломатії :-)

Але так тривало тільки до того моменту, коли не виникло питання про спадкоємність влади у родині засновника Кракова — Крака. Одного дня його старшого сина знайшли мертвим, і два інші — переконали батька, що то все справа лап Смока. Хоча на це нічого реально не вказувало і ніяких резонів у рептилії для такого безчинства — не було.

Батько відрядив середнього та молодшого сина покарати злочинну почвару. Тверезо оцінивши свої можливості, вони не стали, як в лицарських романах, йти в лобову атаку. А в день, коли традиційно Смоку приносили його пайок, підсунули в нього сірку. Зжерши цей отруєний обід, дракон вибухнув зсередини.

Однак у перемоги не могло бути аж два бенефіціарія — одразу по знищенню Смока, молодший брат вбив середнього. І прийшов до батька, розповівши свою версію подій. У якій, звісно, тварюка підступно вбила і другого брата. А він, у чесному бою і з відкритим забралом, переміг її, помстившись за рідних.

Ну і — так вже випадково сталося, — «закрив» всі можливі питання щодо наступництва влади.

Але (хоча й не зовсім зрозуміло як — навряд чи в печері Смока були записуючі прилади чи ховалися невідомі свідки) правда з часом виплила.

Братовбивцю (і, заодно, браконьєра-винищувача рідкісних тварин) присудили до вічного вигнання. А Краку наслідувала його дочка, Ванда, чия роль в цих всіх подіях залишилась невідомою :-)

Яка мораль цієї історії? Можливо вона в тому, що політична боротьба — справа завідомо аморальна і між справжніми та декларованими мотивами політиків завжди прірва. А можливо — в тому, що існує певна «трансцендентна» справедливість, котра не дає остаточно запанувати ні фізично найсильнішим, ані найбезпринципнішим і підлим.

Хто зна...