Широко поширений вираз "Per aspera ad astra" ("Через терни до зірок") приписується давньоримському філософу Луцію Аннею Сенеці. Найвірогідніше це є не прямою цитатою, а парафразом слів "Non est ad astra mollis e terris via" ("Не простою є дорога з Землі до зірок") з його п'єси "Геркулес у безумстві". Це своєрідне "резюме" нелегкої долі давньогрецького Геракла, чий земний шлях завершився на небі (на честь нього назване сузір'я). У такий спосіб його батько Зевс та інші олімпійські боги винагородили героя за всі його численні подвиги та страждання. Ну і "амністували" за не менш численні злочини та самоуправства :-)

Шлях людства до зірок – ще більш звивистий та складний, ніж пригоди Геракла. Близькість та досяжність мети – часто виявлялися оманливим міражем. Перші пілотовані польоти в космос давали надію, що всього через пару десятиліть будуть опановані найближчі планети Сонячної системи та буде здійснено технологічний прорив, що дозволить перевести у практичну площину мрії про міжзоряні подорожі.

Однак ця "лінія горизонту" виявилася віддаленішою, аніж то здавалось в "золоту еру" астронавтики, піком якої стала висадка людини на Місяці.

Романтичні сподівання тієї пори своєрідно відобразились в емблемах місій в рамках програми NASA "Аполлон", особливо – власне тих, які передбачали "прилунення" та перебування астронавтів на супутнику.

Емблема "Аполлона-11" містила зображення американського орла над поверхнею Місяця, який тримає у кігтях оливкову гілку. Земля на ній зображена таким чином, щоб чітко було видно не просто Західну півкулю, але, безпосередньо контури Сполучених Штатів Америки. Символічний "посил" картинки прочитається в сукупності з іншою інформацією. Спусковий модуль корабля називався "Eagle" ("Орел"), а командний – "Columbia" («Колумбія"). "Колумбія" — це і назва статуї на будівлі Конгресу США у Вашингтоні і корабля, в якому летіли на Місяць герої роману Жуля Верна "Із Землі на Місяць".

Таким чином, перший "великий крок для всього людства" (Ніл Армстронг) на Місяці символічно поєднував історію Великих географічних відкриттів («ери Колумба"), розквіт та міць Америки, котра змогла втілити в життя те, що всього століття тому (роман Верна вийшов у 1865-му) здавалося абсолютною фантастикою.

До епохи розквіту торгового мореплавства (з акцентом на внесок США до нього) відсилає емблема наступної місії – "Аполлон-12". На ній зображено кліпер — швидке вантажне вітрильне судно. Кліпери з'явилися в США на початку ХІХ ст. і до середини ХІХ ст. досягли своєї найбільшої популярності в світі. Таким чином, символіка цієї місії покликана була підкреслити економічний зиск від космічних польотів та освоєння нових позаземних "земель". Ще однією причиною, з якої обрано таку емблему, було те, що висадка відбулась на тій частині місячної поверхні (і саме вона зображена на малюнку), яка носить назву "Океан Штормів".

Про розширення "світла знань", отриманих в наслідок реалізації Місячної програми, повідомляла емблема "Аполона-13". Про це говорив девіз латиною "Ex Luna, Scientia" ("З Місяця — зі знаннями"). Три слова девізу та три вогняних коні бога світла Аполлона (у пізній античності – символізував Сонце) позначали також, що це мала бути третя висадка на поверхню супутника нашої планети. Однак, по факту, основні знання, які здобуто під час цієї місії стосувались вразливості космічних апаратів – неполадки не лише зірвали виконання програми (висадки не відбулося), але й ледь не призвели до загибелі астронавтів. Зоряна колісниця з емблеми, постфактум, виявилася швидше алюзією до історії Фаетона (неслухняного сина бога Сонця Геліоса, який насмілився управляти батьковою колісницею, не маючи ані сили, ані досвіду в цьому).

Символіка наступної місії, "Аполлон-14" — була трохи менш претензійною і не містила складних алюзій до міфології. Однак вона підкреслювала, що польоти в космос – це вже буденна і рутинна справа. На ній зображено офіційний значок астронавта НАSA яким позначено корабель, що прямує з Землі до Місяця. Ті астронавти, хто ще не літав у космос – носять на лацканах такі "шпильки" срібного («місячного") кольору, тоді як ті, хто вже повернувся – "золотий" («сонячний").

Цю ж тему розвинуто в емблемах "Аполлона-15" та "Аполлона-16". У першому випадку три різнокольорові (біла, червона, синя) позначки польоту над поверхнею Місяця означали трьох членів екіпажу. Разом з тим, кожна з них нагадувала латинську літеру V (з якої починається слово "Victory" – "перемога") та позначається цифра 5 (а в сумі вони дають порядковий номер місії – 15). У другому – про номер місії нагадували 16 зірочок навколо центрального зображення – американського орла, який сидить на щиті, що покриває Місяць. Золотий символ польоту взято з офіційної печатки Національного космічного агентства США. Все це мало засвідчити – американська наука та технології дозволили випередити всіх у дослідженнях Місяця, завдання програми – виконано і на звіті вже "поставлено печатку".

Відповідно офіційна емблема останньої американської місії на Місяць ("Аполло-17", 7-19 грудня 1972 року) вже говорить не стільки про те, що зроблено, а про плани на майбутнє. Скульптура Аполлона Бельведерського — відсилка до назви програми. "Підсвітка" її та самого Місяця "золотавим" кольором — заявка на то, що місячна програма відкрила "золоту еру" в освоєнні космосу. Зірки з полосами — американський прапор, їх три — за кількістю членів екіпажу. Орел з американського герба частково "накладений" на зображення Місяця (фіксація того, що супутник Землі вже було підкорено раніше). Зображення Сатурна та якоїсь віддаленої Галактики (Андромеди?) — напрямок експансії людства (спочатку — інші планети Сонячної системи, потім — міжзоряні подорожі). Ну і, частково, данина поваги до розробників ракети-носія "Saturn V", за допомогою якої стартували "місячні місії".

Пафосно, стильно, оптимістично :-). Програма завершувалась на тій же високій ноті, що й починалась. Але, як на мене, найцікавішим відкриттям конкретно тієї експедиції стала фіксація факту того, що у людини може бути алергія на ґрунт інших небесних тіл. Місячний реголіт виявився серйозним алергеном для одного з трьох астронавтів (за іронією долі — геолога за фахом) Харрісона Шмітта…

Майже за півстоліття після останнього польоту "Аполлона" людство не зробило наступного "великого кроку" — хоча останні новини стосовно нової програми "Артеміда" та проекти пілотованих польотів до Марсу дають приводи для обережного оптимізму. Поки що ж невирішеними є ані питання "для чого" нові Колумби мають висаджуватись на інші планети (яке "золото" чи "прянощі" мають їх туди привести), ані прораховано всі можливі наслідки для тілесно вразливих героїв, котрі беруть на себе подвиг реалізації підсвідомого потягу людства до зірок.