Стратегія введення в оману зовнішніх спостерігачів щодо реального стану справ в Росії залишається незмінним, і, почасти, ефективним прийомом, використання якого поширюється абсолютно на всі сфери – від збройних сил та економіки до ситуації з міжнаціональними взаєминами та відцентровими рухами в державі. Навіть знаходячись на грані колапсу (як то було напередодні 1917 та 1991 років) імперія спроможна підтримувати ілюзію своєї цілісності, незламності, єдності та квітучої «дружби народів».

Реалізацію такого завдання полегшує той факт, що навіть ті, хто сумнівається в релевантності інформації, джерелом яких є нинішній російський режим, з готовністю приймають її ж в інтерпретаціях, зроблених так званими «хорошими русскими»* – російською «антипутінською» еміграцією. При цьому вже неодноразово було помічено, що у всьому, що стосується «національного питання» в РФ, левова частка згаданих «антипутінців» є швидше союзниками, аніж опонентами Кремля. Помічаючи/відчуваючи можливий «антиколоніальний» підтекст у тих чи тих подіях в національних суб'єктах федерації вони миттєво вмикають «антисепаратиський» (“єдінонєдєлімчєскій") режим реагування на них.

Не стали виключенням і нещодавні протести в Башкирії (виступи на підтримку активіста Фаїля Алсинова** у м. Баймак та у м. Уфа). "Ліберальні" ЗМІ (типу "Медузи") початково намагалися применшити масштаб подій, а пізніше – максимально подавати їх як глибоко провінційний і тупиковий спалах соціального обурення. Підкреслювалося, що протести не мали "антирежимного" характеру, а протестуючі, нібито, навпаки – прихильники посилення втручання центру в місцеві справи etc.

Втім, низка експертів з цього середовища все ж помітила

– Паралелі між нинішніми подіями та ситуацією, що виникла наприкінці 1980-х.  Зокрема, політолог Дмітрій Орєшкін нагадав, що в той час соціальний та національний протест також був "замаскований" під екологічний (як це зараз відбувається в Башкортостані – Алсинов найбільш відомий своєю участю в акціях проти розробки шихана Куштау***). "Справа не в тому, що башкир захищає Куштау – це тільки привід. Справа в тому, що люди себе почувають ображеними, приниженими і, природньо, там формується національна складова в цьому протесті: "Москва нас принизила, росіяни нас принизили" –відзначив він.

– Феномен "довгої історичної пам'яті" у народів, котрі зазнали в минулому несправедливості з боку Російської імперії (у будь-якій з її історичних іпостасей). Цей момент відзначив політолог Аббас Галлямов (в свій час він декілька років пропрацював в адміністрації глави Башкортостана). На його думку, спроби силового придушення виступів, подібних до заворушень у Баймаці, неминуче породить протидію та появу "символічного зв'язку" між ними та всіма попередніми антиколоніальними виступами та репресіями, яким було піддано їхніх учасників. "Етнічна пам"ять дуже довга", – підкреслив він.

– "Накопичувальний ефект" від протестних виступів, що, рано чи пізно, "конвертується" в висунення претензій безпосередньо до Центру. Запрошена наукова співробітниця берлінського Центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Єкатєріна Шульман, зокрема, зауважила, що  "такі епізоди додаються до суми інших образ в регіонах, котрі поки що "сплять", оскільки центр сильний. Але, за певних умов, все це дістануть та нагадають, скажуть– Москва нас завжди ображала!".

У той же час фактично не зауваженими залишилися декілька інших моментів, що додатково засвідчують: попри свою локальність та швидкоплинність, січневі протести в Башкирії є ознакою початку розгортання системної кризи у національних регіонах РФ. І їхній вплив не обмежиться кордонами лише однієї з республік.

По-перше, будь-які пертурбації в Башкортостані прямо чи опосередковано "резонують" у всьому Поволжі. Національний склад населення данного суб'єкта федерації (Республіки Башкортостан) – достатньо специфічний. Згідно з даними останнього Всеросійського перепису населення (2020-2021 років) найбільшою групою є росіяни – 37,5%, другими за кількістю — башкири (31, 5%), а третьою – татари (24, 2%). Тобто, "стійкість" російського домінування в регіоні залежить від характеру башкирсько-татарських взаємин (і це дуже добре розуміють росіяни, які поки що самовпевнено стверджують, що відносини між цими народами схожі на російсько-українські й вони не зможуть діяти солідарно). На жаль, навряд чи можливою є релевантна соціологія щодо того, як були сприйняті протести в татарській громаді. Однак коментарі в соцмережах та на локальних інтернет-ресурсах (при всій умовності сприйняття їх як серйозного джерела) свідчать про те, що етнічні татари з розумінням сприйняли виступи в Баймаці, натомість серед місцевих росіян вони викликали різко негативні асоціації/страхи та породили вимоги жорстоких розправ над учасниками "бунту".

По-друге, "проявилась" тематика, повязана з так званою СВО (яка найбільш суттєво негативно вплинула саме на національні регіони). Зокрема, провалилась спроба протиставити  воюючих та протестуючих (самому Алсинову початково пропонували добровільно піти на фронт, "спокутувати зраду перед народом Росії"). Проте раптово був оприлюднений ролик, записаний військовослужбовцями одного з башкирських "національних батальйонів"***, котрі попросили суд об'єктивно розглянути до розгляду кримінальної справи та "звільнити з-під варти нашого друга та брата". Прозвучали також заклики до башкир повертатись з "зони СВО" "на захист своєї землі". Такий поворот подій виразно збентежив місцеву владу, котра спробувала організувати "контр-звернення" від військовослужбовців-башкир (з засудженням Алсинова), а в підсумку — взагалі вирішила не торкатись даної теми. У будь-якому випадку, все це свідчить про вкрай тонку грань, яка відділяє протести з соціально-економічним підтекстом та виступи проти надмірної участі нацменшин у війні. І це стосується не одного Башкортостану.

По-третє, є всі ознаки того, що протести мають, як мінімум –опосередковану, підтримку серед частини місцевих еліт. Зокрема, протести з вимогою звільнення Алсинова підтримав колишній віце-прем'єр-міністр уряду Башкортостану й міністр культури та національної політики цієї республіки (2005–2010) Ільдус Ілішев. Як припускають окремі експерти, "за кулісами" виступів можуть бути особи, пов'язані з т.зв. "кланом Рахімових". Політичний аналітик Володимир Горбач звернув увагу на цитування у першому листі з в'язниці Ф. Алсинова слів Муртази Рахімова (1934–2023) (першого президента Башкортостану), відзначивши, що "здається, Рахімови це і є справжні лідери башкирського народу. І вони знову в грі". Син М.  Рахімова, Урал, з 2014 року проживає за кордоном (в РФ його було засуджено нібито за розкрадання коштів башкирських підприємств) і є непублічним. Жодних доказів "інспірації" виступів з-за кордону не було представлено (попри бажання місцевої влади інтерпретувати події саме таким чином). Однак не є невірогідним припущення, що У.  Рахімов (та окремі інші представники башкирських еліт) готові були б підтримати/вже підтримують протестні рухи. На таку модель поведінки та "інвестицію у майбутнє" (а частині нинішніх регіональних керівників, у тому й Главі Башкортостану Радію Хабірову навряд чи вдасться втримати владу у "постпутінській" Росії) можуть звернути увагу й відсторонені за останнє десятиліття від доступу до ресурсів та влади політики з інших національних республік.

Таким чином, можемо виснувати, що

1. Російська Федерація не є такою монолітною, як вона  намагається позиціюватись на зовнішній арені. Враження "базової стабільності" та нібито "несуттєвості" наявних проблем досягається замовчуванням та перекручення  інформації про реальний статус-кво. Незалежно від трактування головного "підтексту" подій у Башкирії (починаючи з антиколоніального протесту і закінчуючи випадковим ексцесом, спричиненим непродуманими репресивними діями керівництва республіки проти активу національного руху), самі вони є черговою демонстрацією наявності серйозних суперечностей саме у національних регіонах Російської Федерації.
2. Центр обмежений у ресурсах, які він може направити на придушення подібних виступів. У випадку, якщо б вони виникли б одночасно в кількох віддалених регіонах －велике питання, чи вдалося б опанувати ситуацію. У Баймаці та Уфі, хоча і в менш очевидній формі повторилося те, що вже неодноразово траплялось на Північному Кавказі: силовики, набрані з представників корінних народів, не схильні виявляти надмірну старанність/жорстокість по відношенню до своїх одноплемінників. Переговори та домовленості з протестувальниками (незрозуміло на яких правових підставах), які мали місце у Баймаці 17 січня －яскраве тому підтвердження.
3.  Хоча у протестів не було виражених "антивоєнних" гасел, однак їх поява (у тій чи тій формі) －лише питання часу, адже проблеми, пов'язані з СВО у Башкортостані проявляються гостріше, ніж у багатьох інших регіонах. Виявилось також, що члени "добровольчих батальйонів", які воюють в Україні －зовсім не обов'язково після повернення додому поповнять ряди "охранителів" режиму, а цілком можуть влитись в ряди його противників.
4. Башкирські протести не є лише "соціальним бунтом глибинного народу", якими їх хочуть представити окремі російські експерти. Вони мають підтримку серед частини національних еліт, причому –дуже різних її сегментів (від екс-чиновників та представників клану Рахімових до діячів башкирської науки та культури). Активізація цих людей опосередковано свідчить про наявність у цьому середовищі сподівань на кардинальну зміну ситуації в республіці вже в осяжному майбутньому. Зокрема, у вересні 2024 року закінчується термін повноважень нинішнього Глави Республіки, Радія Хабірова –і, за збереження нинішніх тенденцій, йому проблематично буде неконфліктно переобратись (одним з нечисленних "політичних" гасел та вимог протестувальників була саме відставка Хабірова).
5. Найважливішим моментом у башкирських протестах є "тестування" того, чи можуть вони мати вплив на інші національні регіони, у першу чергу –Татарстан. Попри наявність серйозних татарсько-башкирських суперечностей (на які, майже неприховано робить ставку Москва –і, поза сумнівом, докладе зусиль для провокування якихось нових конфліктів) є підстави припускати, що в цих двох регіонах поступово формується інший "вододіл" – по лінії "автохтонне населення регіону" та "пришлые" росіяни (до яких можна приплюсувати також трудових мігрантів з інших регіонів РФ та республік колишнього СРСР*****). Як мінімум, останні вже дивляться у майбутнє з помітною тривогою та нервово оцінюють шанси на збереження суспільного спокою.

 Текст написаний в рамках проекту "Дослідження впливу війни проти України на соціально-політичну трансформацію РФ", що реалізується за підтримки Міжнародного Фонду "Відродження".

* До цієї групи можна зарахувати не тільки етнічних росіян, але й значну кількість опозиціонерів з числа зрусифікованих представників інших "корінних національностей" Російській Федерації, що категорично не бачать майбутнього для своїх народів поза цим державним утворенням.

** Фаїль Алсинов (Алчинов) (1986 р. н.) – башкирський громадський і політичний діяч, активіст, опозиціонер. Екс-заступник голови башкирської національної організації "Кук-Буре", екс-лідер забороненої в Росії башкирської громадської організації "Башкорт". Учасник протестів проти видобутку корисних копалин на шихані (так називають одиночні гори на рівнині, з ними пов'язані міфи та легенди башкирського народу) Куштау 2020 року.

*** Глава Республіки Р. Хабіров пообіцяв протестувальникам призупинити роботи і не переслідувати екоактивістів, які збиралися на мітинги. Однак обіцянку не виконав, оскільки розробка родовищ була передана компаніям братів Ротенбергів (до того вони розроблялись АТ "Башкирська содова компанія", в якій уряд Башкортостану мав блокуючий пакет акцій). Роботи з видобутку корисних копалин будуть продовжені (поки що не безпосередньо на Куштау), а учасників протестів почали переслідувати за іншими, формально – не пов'язаними з подіями 2020 року приводами.

**** Башкортостан — один з лідерів за кількістю регіональних добровольчих батальйонів — станом на початок 2023 року їх пять. Чотири з них (імені Алєксандра Доставалова, Мінгалі Шаймуратова, Даяна Мурзіна та Тагіра Кусімова) названі на честь військових діячів ХХ ст., один – імені Салавата Юлаєва (1754 – 1800) －на честь національного героя башкирів, лідера антиколоніального повстання та соратника Ємельяна Пугачова. Республіка також займає перше місце в Поволжському федеральному окрузі за кількістю загиблих "в СВО" (встановлених за відкритими джерелами).

***** Ф. Алсинова засуджено за звинуваченням у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. В основі справи – лінгвістична експертиза одного з виступів активіста, в якому він використав вираз "кара халик" («чорний люд"). Cлідством вони були інтерпретовані як образа на адресу мігрантів – жителів Кавказу та Центральної Азії. Алсинов та його прихильники наполягають, що ці слова не мають подібного значення чи підтексту, а є означають "простий народ".