Мережеві дискусії останніх днів для багатьох українців відкрили феномен того, що росіяни-«антіпутіністи" можуть бути не меншими, а то й більшими українофобами, ніж властиво прихильники Путіна. Більше того, частина росіян-експатів (вони сміливіші в висловлюваннях і впевнені у своїй безпеці) відчувають за собою моральне право зверхньо повчати українців, а у випадку будь-яких згадок, що в нинішній війні винен не один Путін – піднімають вереск щодо того, що до них застосовують критерії "групової відповідальності". На жаль, в цьому вони мають підтримку не лише від майже неприкритих російських агентів впливу, але й багатьох європейських лівих, представників різноманітних неурядових організацій тощо.

Навіть "помірковані" з цієї групи дотримуються позиції такого роду: "А почему вообще мне должно быть стыдно перед украинцами? Я за Путина не голосовала, мой кандидат вообще сидит в тюрьме".

Так от, власне про цього кандидата, його прихильників, та "параметри" отієї "Прєкрасной Россіі будущєго". У 2019 році Алєксєй Навальний дав розгорнуте інтерв'ю польським медіа, в якому окреслив, серед іншого (різних казкових речей про те, що Росія стане лідером і найрозвинутішою країною ЄС), й те, як він бачить "решение украинского вопроса".

В Україні цей текст проігнорували (вже не згадати навколо яких дурниць ми тоді чубилися всередині країни). В Польщі – "сором'язливо" замовчали (не бачив реакції жодного польського інтелектуала на фактичну пропозицію "бути добрим" до Польщі коштом визнання нею України виключною сферою впливу РФ).

Не буду перекладати відповіді про Крим – він майже дослівно підтвердив свою відому позицію щодо "небутерброда" і те, що проведе опитування серед кримчан з питанням: "Громадянами якої країни ви себе відчуваєте?" (sic)

Цікавим є розуміння Навальним питання про "сферу впливів" Росії. Він іронізує (ніби) над Путіним, стверджуючи, що це поняття – застарілі дурниці. Однак різниця в їхній позиції – лише в тому, що Навальний готовий визнати "суб'єктність" за країнами Балтії та Польщею (він кпинить над Путіним, що той не визнає їх "справжніми" державами).

Але все це не стосується України та Білорусі.

Навальний хитрує, напряму не солідаризуючись з твердженням, що ці дві країни – "бутафорські", і "в них несправжні мови і то не справжні народи, бо насправді всі там говорять і живуть по російськи" (типу так каже тільки пропаганда путінська).

Проте наступний уривок – не залишає сумнівів, що саме так "антипутініст #1" і думає.

"Питання: Ви є наполовину українцем, але відчуваєте себе на 100% росіянином?

Відповідь Навального. Поза всякими сумнівами. Скажу зараз щось, що не сподобається українцям. Вважаю, що немає жодної різниці між росіянами та українцями.

Коли б хтось мені сказав, шість-сім років тому, що Росія буде боротися з Україною, розсміявся б йому в обличчя. Росіяни та українці то практично ідентичні люди. З часом виявилось, що такі декларації не подобаються українцям. І багатьом росіянам також.

І ті і інші люблять підкреслювати свою окремішність. Існування в якості "окремих" народів. Але я ж знаю, як живемо ми і вони, чим живемо, як реагуємо [на все]. Ми – однакові [такі ж самі]".

Для чого зараз пам'ятати ці моменти?

Починає оформлюватись цікавий "тренд", в якому з-під удару хочуть вивести "хороших русскіх", і зробити винним у всьому одного Путіна і оточення.

На жаль, ілюзії панують і серед наших мігрантів (у тій же Польщі), котрі сприймають "навальністів" і "русскіх лібєралів" як щирих "союзників". Кожен, звісно, робить свій власний вибір – але треба подивитись правді в очі: у російському випадку одночасно можна бути проти Путіна і проти права України та українців на існування.