Образ крилатого коня з давньогрецької міфології в якийсь момент був «приватизований» майстрами художнього слова. Хоча історія Пегаса більше пов'язана з війною і потворами, аніж з поетичною творчістю та оспівуванням прекрасного.

Власне сам персонаж був не надто привабливим гібридом, «побічним продуктом» хтивості, підлості та безжальності богів. Він був сином Посейдона та Медузи Горгони, однак народився безпосередньо з крові Горгони вже після того, як тій стяв голову Персей. В сучасних «реінтерпретаціях» цього сюжету робиться акцент на тому, що Медуза була жертвою зґвалтування богом-володарем світових вод. А на змієволосого монстра її перетворила богиня Афіна, яка була обурена тим, що все це відбулося в її храмі (самого Посейдона вона, звісно, ніяк покарати не могла).

Невідомо де жив і чим займався Пегас до того моменту, поки все та ж Афіна вирішила допомогти іншому герою – Беллерофонту. Що став першим і єдиним відомим з міфології вершником, якому вдалося осідлати крилатого коня.

Його історія – також не дуже «поетична».

Він відомий навіть не за власним іменем (Гіппоной), а за прізвиськом – Беллерофонт («вбивця Беллера"). За це вбивство його засудили до вигнання з рідного Коринфу і він змушений був "підпрацьовувати" при різних дворах (в Тирінфі, Лікії). Основною його задачею було винищення різних хтонічних почвар, яких вдосталь водилось в давньогрецькому світі. Ну і заразом – здійснення "чисток" серед тих, кого працедавці вважали загрозою своїй владі.

Те, що боги дозволили йому осідлати Пегаса давало Гіппоною-Беллерофонту небачену стратегічну перевагу – можливість несподівано атакувати з повітря. В такий спосіб вдалося зненацька напасти і вбити Химеру: страшного, але неповороткого покруча лева, кози та дракона.

Але, коли найманий вбивця вирішив використати крилатого коня не за "бойовим призначенням" і полетіти на ньому "в гості" до богів, Пегас не підкорився.

І скинув вершника "з неба на землю".

Беллерофонт вижив після падіння. Кульгавий і немічний він став об'єктом насмішок і глузувань. Натомість рідному місті Гіппоноя розвинувся культ Пегаса. Саме його силует, а не профіль свого знаменитого земляка, чеканили на коринфських монетах.

Після скандальної спроби смертного "проникнути" на Олімп, Зевс взяв Пегаса під особистий контроль. Тепер він виконував лише його доручення. А основним "функціоналом" крилатого коня (який доводився Зевсу племінником) було доставляти Громовержцю блискавки, що їх виготовляв Гефест.

Нагородою Пегасу за бездоганну службу стало перетворення його після смерті (а він, як його мати Медуза, був смертним) на однойменне сузір'я.

До мистецтва і поезії цю міфічну істоту "прив'язує" лише один сюжет, доданий до основної лінії вже в період еллінізму. Саме від удару Пегасового копита нібито утворилося священне джерело Гіппокрена (з давньогрецької – "кінське джерело") на горі Гелікон у Беотії.

Навколо нього збиралися/в ньому купалися Музи, що й перетворило цей малий водний об'єкт на "джерело натхнення" для поетів. Як бачимо, роль Пегаса в його створенні – хоч і важлива, але не визначальна.

Це розуміли й древні, що змусило їх навести додаткові подробиці.

Згідно з якими удар копитом у цьому місці був не випадковим – ним крилатий кінь зупинив гору, котра ось-ось мала обвалитись на зачарованих власним співом Муз.

Так чи так, але міфологія давала вкрай мало зачіпок для того, щоб прочитувати вираз "осідлати Пегаса" як "стати поетом". Куди більше приводів для використання цього образу для чогось, пов'язаного з військовою справою чи захистом від хтонічного зла.

Під час ІІ-ї Світової війни це тонко вловили британці. Першим символом їхніх аеромобільних (повітряно-десантних) військ став атакуючий вершник на Пегасі.

У наш час образ також міг би бути використаний в емблемах "інформаційних" військ.

Або, принаймні, в якості символічного "талісману" для ефективних журналістів-розслідувачів (типу Bellingcat). Чий спосіб дій близький до описаних в міфах "подвигів Пегаса" (до яких був причетний Пегас).

Поети не матимуть права ображитись на таке "запозичення". Адже винищення химер наразі важливіша місія, аніж аніж "творення чистого мистецтва"...