Є такий сталий вираз  — «він забрав до могили цю таємницю».

Якщо застосувати його до загадки «сараєвського вбивства» 28 червня 1914 року, яке стало «спусковим гачком» до початку І-ї Світової війни, то варто звернути увагу не на місце поховання безпосереднього виконавця замаху — Гавріла Прінципа (1894-1918). Він був лише сліпим знаряддям і реально нічого не знав про «закулісу» всіх подій. Зрештою — у нього навіть немає власної могили. Вірогідні (але ніяких експертиз ніколи не проводилось) останки терориста, що помер у 1918-му році у австрійській в'язниці, лежать у т.зв. Відовданській каплиці в Сараєво, разом з тілами інших (що також вкрай мало знали про те, чия «рука» спрямовувала їхні дії) учасників замаху.

І навіть не на поховання полковника сербської розвідки Драгутіна Дмитрієвича (1876-1917) — реального керівника «Чорної руки», яка й стояла за замахом. Останній, до речі, не те щоб і «зберігав секрет» аж до самої смерті. Перед стратою (а його звинуватили у змові та підготовці замаху на сербського короля Петра І Карагеоргієвича) він висловив тверде переконання, що його хочуть знищити як того, хто дав «відмашку» на виконання сараєвського вбивства. Наразі прах полковника знаходиться у Салоніках, проте сербська патріотична громадськість вимагає  перепоховання на Алеї Великих белградського кладовища Ново Гроблє.

В такому випадку останки Дмитрієвича (відомого за прізвиськом "Апіс" — священний бик у давньоєгипетській міфології) будуть спочивати поблизу колоритної могили людини, яку можна назвати й одним з "розпалювачів" і хронологічно — першою, після ерцгерцога Фердинанда та його дружини, жертвою війни 1914-1918 років.

Діяча, який насправді "забрав на той світ" багато таємниць про хитросплетіння інтриг, що призвели до першого в історії військового зіткнення планетарного масштабу.

Йдеться про посла Росії в Сербії, барона Ніколая Гартвіга (Nikolaus von Hartwig, 1857-1914). Цей німець був затятим російським імперцем та слов'янофілом (серби навіть називали його "Гартвіч"). Збереглися свідчення, що безпосередньо перед замахом полковник Дмитрієвич зустрічався з Гартвігом та отримав від того схвалення плану замаху на спадкоємця австро-угорського престолу.

Звісно, росіяни (а як ми знаємо — вони ніколи, окрім як завжди, не брешуть:-) затято спростовували такі припущення (“какие ваши доказательства?").

Дійсно, "диктофонного запису" цієї розмови немає і бути не могло (ера таких технологій тоді ще не наступила). Проте важко заперечувати той факт, що російське посольство в Белграді фактично "кришувало" сербську розвідку. А сам посол підтримував приятельські взаємини з Дмитрієвичем — не зважаючи на те, що той був "царевбивцею" (одним з ключових учасників змови, в результаті якої у 1903 році були з особливою жорстокістю вбиті король Александр Обренович та його дружина Драга).

Давав посол формальну "відмашку" "Апісу" чи ні, але він всіляко демонстрував, що без особливої емпатії ставиться до того, що відбулося. Наприклад, в пресі писали, що в день вбивства Гартвіг організував бенкет, а в дні жалоби з приводу смерті та поховання австро-угорського кронпринца прапор біля будинку російського посольства не приспускали.

Чи хотів російський посланник розв'язання війни внаслідок провокації, до якої він був, в той чи той спосіб, причетний? Ми вже цього ніколи не довідаємось. Проте — напевно, що так. При цьому навряд чи він уявляв, що конфлікт вийде настільки далеко за межі Балкан. Та зруйнує не лише Австро-Угорську та Німецьку імперії, але й Російську (заради "величия, процветания и расширения пределов" якої він плів усі ці інтриги).

Не міг посол також передбачити, що саме йому, більш ніж за два тижні до формального початку військових дій, судилося стати "первым погибшим русским" на цій війні.

Барон фон Гартвіг помер 10 липня 1914-го від інфаркту, спровокованого різкою розмовою у посольстві Австро-Угорщини на тему "війни та миру" (зокрема йшлося про розслідування справи про причетність сербських посадовців до організації замаху на Франца-Фердинанда).

Сербська преса ширила конспірологічні (і не базовані на жодних фактах) версії, що "німці отруїли російського посланника". А уряд наполіг щоб Гартвіга не везли до Росії, а поховали у Бєлграді - з максимально можливими почестями, як сербського національного героя.

Круговерть подій, що стались після 1914 року, майже на чверть століття "відстрочила" питання про встановлення на цій "мовчазній могилі" якогось помітного монумента. Тривалий процес збору коштів, розробка проекту та будівництво остаточно були завершені лише у 1939-му. Містичним чином надгробний памятник освячували, де-факто, у 21-шу річницю закінчення І-ї Світової (12 листопада, Перша світова закінчилась 11 листопада 1918).

У Європі на той момент третій місяць палала пожежа ІІ-ї Світової...