На початку Першої світової війни англійський письменник Герберт Веллс (1866-1946) описав її як таку, що має «припинити всі війни/ „підвести риску“ під всіма війнами». Відомому фантасту здавалося, що людство знаходиться на тому етапі розвитку, який дозволить долати суперечки між різними його частинами без застосування сили зброї. Про все можна домовитись, скрізь – знайти компроміс і унормувати спільні правила.

Для загального блага і користі.

Наскільки ідеалістичним було таке уявлення можна побачити навіть на прикладі того, в що вилилась спроба нагородити «уніфікованою» нагородою вояків країн-переможниць першого «глобального» конфлікту. Питання хоч і символічно важливого, але другорядного.

Усі ветерани І-ї Світової з армій цих країн, які прослужили не менше 3-х місяців у період з 1 серпня 1914 по 11 листопада 1918 році, мали бути нагороджені «Медаллю Перемоги (Вікторії)». Таке рішення прийняла Вища Рада союзників 24 січня 1919 року.

Ідея створення, початковий дизайн медалі і посвята «За участь у Великій війні в обороні цивілізації» були французькими. Але всі інші (ще 13 держав з різних континентів) – мали прийняти їх за основу. Відрізнятись могли лише непринципові деталі зображення на реверсі та мова написів.

І тут виявилось, що більшість країн має свій, відмінний від французького, погляд на те, що таке «оборона цивілізації». А заразом — на те, який дизайн має бути у нагороди. І дотримуватись початкових домовленностей — не планує.

У підсумку – майже усі країни внесли зміни й на аверс. Більш чи менш помітні й принципові, але однозначно обумовлені їхніми національними та культурними особливостями.

Навіть, здавалося б – найближчий до французького, бельгійській варіант богині Перемоги був виразно «еротизований». Американська «Вікторія» містила недвозначні алюзії до статуї Свободи. А на грецькому «різновиді» медалі був не лише змінений силует крилатої богині (і це вже була не римська Вікторія, а грецька Ніка), але й додано, на реверс, зображення Геракла, який душить змій.

У італійської — було додано зображення колісниці з чотирьох левів, що символізували переможені країни (Німеччину, Австро-Угорщину, Османську імперію та Болгарію). При цьому, на першому етапі війни (до 23 травня 1915 року) Італія була не противником, а союзником згаданих держав.

Польських ветеранів нагороджували медаллю, де у Перемоги були крила, стилізовані під обладунок знаменитих «крилатих гусарів». Втім, цю нагороду відчеканили неофіційно, адже польська державність була відновлена лише після закінчення І-ї Світової. Поляки, які воювали в арміях союзників, отримували нагороду тієї країни, в збройних силах якої вони служили.

Натомість у Чехословаччини, яка також з'явилась на політичній карті світу після (і в результаті) І-ї Світової нагорода була державною. «Національного колориту» богині Перемоги додавало зображення листків липи (національного дерева чехів) під її ногами.

Набагато складніше було адаптувати зображення для азійських країн.

У культурі Сіаму (Таїланду) просто не знайшлося близького відповідника для європейської богині, тому на медалі для 1200 учасників І-ї світової війни зобразили бога Вішну, верхи на цареві птахів Гаруді.

Японці вирішили цю проблему схожим чином, відчеканивши зображення одного «з прабогів» синтоїстського пантеону – Такемікадзуті (Такемікадзуті-но-окамі – «доблесний войовничий бог»).

Ще однією відмінністю японської нагороди є альтернативна версія дати закінчення І-ї світової – 17 вересня 1920-го (зазначена на зворотній стороні медалі). Тобто, ветеранами вважались також і вояки експедиційного корпусу, який діяв у Сибіру та на Далекому Сході. Власне, вони й склали значну частину з 700 000 нагороджених.

При цьому, японське бачення того, коли реально закінчилася І-ша Світова було аналогічним американському та британському. У США ветеранську нагороду також давали й тим офіцерам та солдатам, котрі служили в складі експедиційних корпусів на території колишньої Російської імперії у період до 1 квітня 1920-го, а у Великій Британії – до 10 серпня 1920-го.

Цікаво, що в бойових діях в Росії, в яких, після закінчення І-ї Світової, брали участь американський, британський, японський та Чехословацький корпуси, їхніми супротивником могли бути колишні союзники. Адже Росія, традиційно, зуміла обрати «свій шлях», опинившись не серед переможців (попри більш ніж три з половиною роки спільних дій), а, де-факто, серед переможених…