В архаїчній дискусії про приналежність Гоголя до російської, «російсько-малоруської» чи української культури/літератури з самого початку неправильно розставлялись акценти. Адже за такої постановки питання в принципі неможливо отримати чітку відповідь. Прихильники кожної з точко зору зможуть знайти факти і аргументи, що доводять правильність саме їхніх інтерпретацій.
Натомість продуктивнішим видається з'ясування того, чи вдалося Миколі Васильовичу, попри очевидні його намагання, на 100 відсотків прислужитися Російськими імперії, довести urbi et orbi, що українці є вірними її слугами та будуть «рвати на шмаття» «врагов государевых»?
Ключовим (і найвідомішим у світі) у цьому плані гоголівським твором є «Тарас Бульба». Образний ряд з нього – однаково запитаний і українськими патріотами, і українофобами.
Часто це приводить до досить курйозних «переплетень». Для прикладу, візьмем кліп на пісню «Ліра» гурту «Кому вниз» (учасники якого дотримуються правих та націоналістичних поглядів).
Відеоряд в ній – зі щедро проплаченої телеканалом «Россия» екранізації «Тараса Бульби» Миколи Гоголя. За великим рахунком, використання цієї картинки є виразною візуальною «ідеологічною диверсією». Адже основний «мессидж» що оригінального твору, що його новітньої екранізації – зображення українців як передового «ординського»/антизахідного загону. Але, дивним чином, замовниками і режисером В. Бортко не було досягнуто відповідного пропагандистського ефекту. І у Гоголя, і в Бортка це все вийшло зовнішньо вражаюче і, одночасно — непереконливо...
У вдумливого читача твору Гоголя (навіть непоінформованого про те, що він має справу з 2-ю редакцією, в якій письменнику довелося розставити штучні акценти і вписати фрази про «Білого Царя», що їх виголошує перед смертю головний герой) завжди залишалось враження, що українська козача вольниця – щось гранично чужорідне до порядків Московського царства. З самого початку росіяни до кінця не розуміли ані походження, ані природи тієї стихії, що вони хотіли поставити собі на службу. Адже сама «українська» ідея визріла й реалізовувалась в рамках «річпосполитської» (Rzeczpospolita – від латинського Res publica – «загальна, спільна справа„) системи правил та координат. З її розумінням свободи та права на рокош. А не тому, що хтось рвався «возз'єднатись» чи піти «під руку» (читай — стати рабом) «доброго» самодержавного російського царя.
Принагідно процитую «Нарис історії України» Наталі Яковенко – найшановнішого спеціаліста з епохи (в широкому сенсі), в якій діють герої гоголівського твору: «Ментальне несприйняття московського світу проходить приглушеним акомпанементом по всій українській історії після-хмельницької доби, суттєво відрізняючись від попередніх порахунків із „ляхами“ .... ворог-лях був людиною „своєї“ політичної та культурної орбіти, натомість одновірний „москаль“ — ніби істотою з іншої планети, засадничо відчуженою від українців„...
Сумніваюсь, також, що Бортко до кінця зрозумів символізм своїх «доповнень» до Гоголя. Наприклад, внаслідок описаної в повісті різанини, рід Тараса Бульби просто припиняється (гине і він сам, і обидва його неодружені сини). За версією ж російського режисера, бунтарські гени полковника знайшли продовження в нащадкові Андрія і Марисі (Панночки) (в фільмі є відповідна сцена).
А отже, на світ Божий з'явилася дитина, що поєднала/породичала сторони конфлікту. І все це тільки додатково підкреслило, що в українському випадку, попри весь запал взаємопоборювання, не йшлося про цивілізаційний конфлікт з Заходом…
Чи було чітке розуміння цього у сьогоднішнього іменинника? Швидше ні, ніж так – але критикувати його за це було б «позаісторичним моралізаторством». Тому, попри все, привітаємо з Днем Народження, Миколу Васильовича Гоголя-Яновського – митця, який намагався, але все ж не зміг перевтілитися в «чужого» для України та українців.
P. S. Пост є короткою публіцистичною рефлексією з конкретного приводу, а не спробою «не по чину» втрутитись у високочолі літературо- та кінознавчі дискусії :-)