У кримському селищі Курпати, біля пансіонату «Дружба» збереглася скульптура, яка, одночасно, є досить типовим і дуже незвичним прикладом «соціалістичного реалізму».

Це одна з копій роботи скульптора Карела Покорного (1891–1962) «Братання» (Sbratření) (1950). Її відмінність від оригіналу в м. Ческа-Тршебова та інших копій (головні – біля залізничного вокзалу Праги та в Парку Перемоги у Санкт-Петербурзі) – у написі на постаменті. Там розміщено слова Климента Готвальда (1896-1953), першого комуністичного лідера Чехословаччини: "Se Sovětským Svazem na věčné časy a nikdy jinak" («Навіки-вічні з Радянським Союзом і ніколи інакше"). Ця цитата, про "любов до гроба" («на вічні часи") фантасмагорично прочитується і в контексті скульптурної композиції, і у зв'язку з долею самого Готвальда: послідовного та ярого русофіла, який помер, простудившись на похороні Сталіна.

На інших постаментах такого "доповнення" немає і сам автор композиції початково називав її лише "9 травня 1945".

Втім, не все так просто з отим "початковим етапом".

Приступаючи, у 1946-47 рр., до роботи над цим пам'ятником Покорни планував зробити щось достатньо звичайне (хоч також цілком в дусі максимального реалізму). На перших ескізах радянський солдат та чеський партизан були одного зросту і просто стояли "плечем до плеча". Але в якийсь момент митець зрозумів, що це не відповідатиме "духу часу". Якщо до 1948-го у Чехословаччині ще зберігались хоча б формальні залишки демократичного устрою та багатопартійності, то після того – вона перетворилась на комуністичну диктатуру. На чолі з вищезгаданим К. Готвальдом. Реагуючи (свідомо чи підсвідомо) на ці зміни, скульптор кардинально змінив концепцію.

У новому варіанті вже не було рівності – чехословацький репрезентант був зроблений виразно молодшим та субтильнішим. Задля посилення ефекту він також був поставлений нижче, в русі "знизу вверх" по відношенню до радянського солдата. Мистецтвознавці сперечаються щодо того, чи брав до уваги Покорни радянські малюнки, на яких зображався радісний прийом радянських воїнів-«освободителей" місцевим населенням. Однак версія про те, що "прототипом" для скульптури стали фото обіймів пражанина та радянського солдата 9 травня 1945 – не витримує критики. Занадто композиція нагадує плакат 1939 року В. Корецького "Наша армия есть армия освобождения трудящихся", проте дуже умовно схожа на фото Карела Людвіга "Перша зустріч/Братання" (на яких і близько немає поцілунків та букетів). До речі, дивний факт, що на серію фото Людвіга, зроблених під час Празького повстання 5–8 травня 1945, жодного разу не потрапили солдати "Русской освободительной армии" генерала Власова, які реально допомогли повстанцям звільнити місто.

Невідомо, чи насправді тримав Карел Покорни "дулю в кишені", вибудовуючи композицію, в якій багато хто бачить гомосексуальний підтекст. Швидше ні, аніж так. Втім, шлейф такого "прочитання" символічного посилу соцреалістичної скульптури – більш ніж помітний. Саме у зв'язку з цим вона увійшла до празького міського фольклору, особливо – після подій 1968 року. З'явилась навіть легенда, що монумент, нібито, увічнює двох близьких людей – росіянина-нквдиста Василя Пружинева та празького теслю Йожу Враза.

У 1970 році ця композиція мала стати однією з центральних у чехословацькому павільйоні на Всесвітній виставці у Осаці. Однак публікації в японській пресі, яка звернула увагу на незвичний "артефакт", в якому увічнено поцілунок між особами однієї статі, змусив перенести її на периферію експозиції.

У Радянському Союзі нічого такого "підозрілого" не помічали. Обійми та поцілунки, якими супроводжувались зустрічі Леоніда Брежнєва з лідерами держав-радянських сателітів де-факто стали елементом офіційного протоколу. Зображення "Братання" тиражувалось у пресі і розміщалось на поштових марках. Втім, з якихось причин подаровану Ленінграду ще у 1965 році скульптуру виставили у публічному місці лише у 1977. Цікаво, що в 2013-му особливо пильні петербуржці пропонували прибрати "Братерство" з громадського місця, оскільки діти, споглядаючи на неї в парку "бесконтрольно впитывают в себя пропаганду гомосексуализма".

Кримську копію встановили у 1985 році, на ознаменування 40-річчя завершення Другої Світової війни. За іронією долі це відбулося за лічені роки до формального розпаду імперії, з якою клявся навічно бути разом Готвальд. Втім, події 2014 продемонстрували, що поховання Радянського Союзу все ще триває. Та й до того багато чеських та словацьких політиків ̶н̶е̶ ̶б̶о̶я̶л̶и̶с̶ь̶ ̶п̶р̶о̶с̶т̶у̶д̶и̶т̶и̶с̶ь̶ ̶н̶а̶ ̶п̶о̶х̶о̶р̶о̶н̶а̶х̶ не бачили нічого неприроднього у тому, щоб залишатись у позиції "меншого брата" по відношенню до Росії.

Важко оцінити, наскільки щирим, в кожному конкретному випадку було оце "nikdy jinak". Ключики до розуміння природи русофільства президента Мілоша Земана, який неодноразово закликав Україну та Захід "змиритися" з російською анексією Кримського півострова знаходяться в таких московських архівах, доступ до яких навряд чи коли-небудь стане можливим. Вкрай мало є й інформації про Андрея Бабіша, що продовжує судитися зі Словацьким інститутом національної пам'яті, який оприлюднив дані про роботу цього політика у 1980-х на споріднену з КДБ Чехословацьку службу безпеки. Показовою, втім, є скандальна історія з сином чеського прем'єра, який конфліктував з батьком і робив заяви, які дуже шкодили кар'єрі останнього. В рамках "інтернаціональної допомоги" Бабішу-старшому його російські друзі вивезли Бабіша-молодшого до Криму в 2018-му. Невідомо, де конкретно тримали сина чеського прем'єра на півострові, але для художньої довершеності сюжету заручника треба було б розмістити в Курпатах, у пансіонаті "Дружба"…

Час покаже, чи підірвали, разом з військовими складами у Врбетице, два всесвітньо відомі російські туристи "Боширов" і "Петров" і потугу російського впливу у Чехії. Попри безпрецедентність останніх подій з висилкою дипломатів не варто поспішати з висновками. Адже деякі, відлиті у бронзі, "братські обійми" розірвати не так просто.