site.ua
член клубу

В дискусіях щодо того, чому, за співмірних економічних (соціальних, демографічних etc.) «стартових можливостей» на момент розпаду Радянської імперії, Польщі вдалося так сильно випередити Україну, наводять різні аргументи.

Хтось вважає, що вся справа у вдало проведеній командою Л. Бальцеровича «шоковій терапії» - на противагу українському «шоку без терапії» початку 1990-х. Інші – нагадують, що польські еліти послідовно тримали курс на інтеграцію до оборонних та економічних структур Заходу, тоді як в українських – навіть до сьогодні немає єдності з цього питання. Комусь здається що вся справа в масованій фінансовій та технічній допомозі з боку США та Європи. Є й ті, хто ставить на перше місце фактор «монолітності» польського суспільства, в якому, нібито, немає дискусій щодо ідентичності – принаймні в тому вигляді, як це було/є в Україні.

Але чи дійсно наприкінці 1980-х-1990-х Польща та Україна, польське та українське суспільства були аж настільки схожими, як то могло здатись з першого погляду?

Чи насправді з однаковим багажем вони розпочали свій шлях?

Звісно, згідно з К. Марксом (якого мусіли мати за непохитний авторитет і в Польській Народній, і в Українській Радянській Соціалістичній республіках) саме соціально-економічні умови мали б визначати зміст свідомості та суспільного буття людей. Однак більш чи менш схожий промисловий уклад та однакова побутова бідність населення – зовсім не нівелювали цілу низку інших факторів, сказати – «нематеріального» характеру.

У Польщі збереглися (і зберегли свій вплив) структури Католицької церкви. Профспілковий рух не був суто формальним придатком під контролем правлячої партії. Шкала репресій проти виявів інакодумства – була навіть не на порядок, а на два порядки меншою, аніж в СРСР (навіть з врахуванням подій Воєнного стану 1981-1983 років).

ПНР була радянським сателітом, однак мала всі атрибути повноцінної держави та незабуту/незатерту історичну пам'ять про давню польську державність та ІІ Річ Посполиту 1918-1939 років. Натомість УРСР важко назвати навіть якоюсь «автономією» у складі Радянського Союзу. Будь-які підозри в «самостійництві» її керівництва жорстко карались з Москви. А викорінення мови, культури, історичної пам’яті українців набуло небувалих за всі «триста лет вместе с Россией» масштабів.

Навіть у найтемніші часи комуністичної диктатури Польща мала на порядок ліберальніший та відкритіший режим, аніж панував за її східним кордоном.

Наприклад, українські туристи часто фотографуються біля покажчиків варшавської вулиці імені Вінні-Пуха (Kubusia Puchatka). Вона носить ім'я іграшкового ведмедя з творів Алана Александра Мілна вже 63 роки. Звісно, частково цей міський топонім є "віртуальним" - житлові будинки мають поштові адреси сусідньої вулиці - Варецької.

Поза тим, показовий сам факт, що вулицю в самому центрі столиці "Польської Народної Республіки" у 1954-му році могли назвати на честь персонажа з дитячої книжки іноземного письменника.

Та ще й обрати назву на підставі "рейтингового голосування" самих дітей.

Спробуйте відповісти на питання, чи могло відбутись щось таке в Києві не лише того часу (початку 1950-х), але й навіть у 1980-х (чи й пізніше).

А такі, здавалося б – дрібнички, можуть бути важливішими для розуміння логіки розвитку країн та народів, аніж порівняння обсягів виплавленого чавуну та зібраного зерна на душу населення…

andriy.starodub
Andriy Starodub

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації