В кожному українцеві завжди борються дві сутності. Та яка прагне інтегруватись у світову цивілізацію, і та яка копає картоплю.
На кожні травневі свята, сотні тисячі українських громадян проводять масові обряди з захоронення чарівних коренеплодів у землю, аби присвятити свої літо і осінь догляданню за ними.
В той час, як розвинені країни виготовляють електромобілі, літаки на сонячних батареях, 3d-принтери... наша країна бореться з колорадськими жуками (в прямому і переносному сенсі ;) )
Сільське господарство ідеалізується як щось сакральне, що саме воно принесе українцям незлічені багатства, і що наші найкращі в світі чорноземи прогодують всіх китайців і індусів....
Схаменіться! Потяг пішов!
Це в сиву давнину, можна було займатись особистим селянським господарством, але з часів науково-технічної революції багаті країни це ті, які впроваджують технології, а не ті, в яких люди руками обробляють землю, як і їх предки сотні років тому.
В сучасності один комбайн дає стільки зібраного урожаю, скільки за часів Шевченка не давали б 1000 завзятих кріпаків з серпами. Саме ці технології здешевлюють сільськогосподарську продукцію. і дають можливість продукувати її більше ніж колись.
Якщо припустити, що середньостатистична людина з'їдає 0.5 кг картоплі на добу, то за рік вона споживає всього 180 кг. Якщо врахувати, що в селах можна придбати надлишки цієї картоплі (а нею у селян забиті всі льохи) за ціною 2-3 грн за кіло, то річне споживання картоплі людиною оцінюється в 360-540 грн. (30-42 грн на місяць)
Люди на дорогу до своїх дач витрачають більше грошей, ніж з'їдають вирощеної картоплі.
І поки весь прогресивний світ освоює новітні технології, аби продукувати більше, заробляти більше, і жити краще ми ділимось один з одним таємними знаннями: «чим краще кропити жуків», «що краще садити поміж грядок картоплі», «як краще підгортати»...
І цей вірус, який міцно уражує мозок, досі за своїм поширенням має ознаки епідемії. Навіть один мій знайомий кандидат наук (!!!) навесні особисто(!!!) впрягався в плуга, аби своїми міцними плечима допомогти родичам засадити священну бульбу!
Майбутня революція — це буде повстання проти бульбократії. Кожен хто сьогодні насмілюється сказати родичам «Я не буду садити картоплю!» вже є повстанцем, який на собі відчуває всю силу адмінресурсу і суспільної ненависті :)
Ну а тепер трошки аргументації:
1. Бульбофіли завжди повторюють мантри, що якщо трапиться голод, криза, війна — в того в кого є город, завжди себе прогодує.
- Це омана! Як показує досвід конфліктних територій (зокрема Донбасу) — прогодує себе той, в кого більше набоїв і хто буде більше організований. А мішок картоплі, «віджимається» не складніше за Лексус.
Або ж згадайте події Голодомору...
2. Своє воно ж екологічно чисте, а в магазині/на базарі отруйне.
- Магазини і базари перепродують людям ту саму картоплю вирощену в людей. При бажанні можна відїхати в село за 10 км від міста, і скупити у селян за дешево якісного екологічного продукту.
3. Якщо вже є город, то чого ж його не засадити. (при чому засаджують стільки скільки є цього городу. Вмирають, але засаджують).
- Вже якщо так хочеться засадити город, так можна його засаджувати більш прибутковими і менш вибагливими культурами.
...
Країна населення якої порпається на городах, ніколи не буде заможною в сучасному світі. Виграють ті країни в яких кращі технології і більша продуктивність праці. За один iPhone можна купити цілу Toyota картоплі!
Наступна революція в Україні, це буде повстання людей ХХІ століття, проти людей ХІХ, а на Банковій будуть кидатись бульбою...
Сподіваюсь ми будемо по одну сторону барикад?
