Андрій Месюр: Кирилиця, латинка та Чебаник

З початком збройної агресії Росії проти України, в останній почала набувати підтримки ідея переходу української мови з кирилиці на латинку. Мовляв, це допоможе вийти з культурного поля Москви і долучитися до цивілізованого світу в цілому та Європи зокрема.

Прихильники переходу на латинку стверджують, що латинська абетка зробить Україну зрозумілішою для Європи, як і Європу для України. Крім того, вони наводять приклади Туреччини, Туркменістану, Азербайджану, Молдови та інших країн, що перейшли на латинську абетку, здійснивши таким чином свій цивілізаційний вибір. Розвивається теза, що цивілізований світ послуговується латинкою, тож, якщо ми прагнемо цивілізації, то маємо і мову свою до неї пристосувати.

Однак, тікаючи за мудрою порадою Хвильового од Москви, важливо не втратити самих себе. Адже кирилична абетка – невід'ємна частина нашої культури. Та й формувалася вона, зрештою, саме тут, в Україні-Русі. Відмовляючись від кирилиці, ми відмовимося від пам'яток українського письменства, напрацьованих за більш, ніж тисячу років, адже вони перестануть існувати для нас в оригінальному вигляді, тож і долучитися до них ми зможемо лише у вигляді перекладів з кирилиці на латинку. Тексти, які читаємо сьогодні ми, втратять сенс для наших дітей та онуків.

Відтак українське суспільство поділяється на прихильників переходу на латинку, а отже ізоляції від Москви, та прихильників абетки чинної, яка нас із цією самою Москвою єднає.

Компромісне рішення запропонував ще у 1970-х роках художник-каліграф Василь Якович Чебаник. І рішення це вражає своєю глибиною і простотою: повернутися до кирилиці. Так, саме повернутися.

Справа в тім, що абетка, що нею ми послуговуємося зараз, не є насправді кириличною. Це так званий «Гражданскій шріфт», введений у Російській імперії Петром І. Власне, це зовсім не кирилиця, а саме скалічена латинська антиква. Так, деякі літери антикви підібрані у «гражданці» за схожістю до кириличних. Саме через цю обставину наша літера Р ("ер") ідентична з латинськоюP ("пе"),а наша В ("ве") – це та ж латинськаB ("бе"). А, скажімо, наша літера И – це обернена латинська N.

Відтак, Василь Якович, розробляючи український кириличний шрифт, ставив за мету не лише "втекти од Москви", а й усунути плутанину й неузгодженість нашої абетки з латинською. І найкращим рішенням тут було повертатися до джерел.

Так народився на світ шрифт "Рутенія"

В цій абетці літера Р уже ніяк не подібна до латинської "пе", адже в неї з'явився "хвостик", як і у її грецької матері – літери "ро". Цей хвостик латиняни опустили аж донизу і так з'явилась латинська літера R. А вже ця літера в Російській імперії несподівано перетворилася на Я (ця літера в абетці Чебаника, як можна помітити, також набула свого неповторного слов'янського вигляду). Усунено й плутанину з іншими літерами кириличної й латинської абеток, як-от Н ("ен") та H ("аш").

Можна вважати дану абетку продовженням пошуків українського шрифта, початих ще Георгієм Івановичем Нарбутом.

Адже і Нарбута, і Чебаника єднає одне – прагнення до джерел, рух від Москви та бажання подарувати рідній мові унікальне обличчя, впізнаване у світі. Адже український національний шрифт зробить нашу мову не просто неподібною на російську, а унікальною, як грузинська, вірменська чи ідиш.

Тож від компромісного рішення переходу з "гражданки" на український національний шрифт отримаємо кілька зисків:

українська мова вже не буде подібною на російську;
вона стане унікальною та впізнаваною;
іноземці перестануть плутатися в наших літерах (як і ми в їхніх, до речі). Ніхто вже не прочитає напис "Арарат" як "апапат", а "ананас" як "ахахас"

Принагідно згадаймо, що шрифти Василя Яковича використовуються уже сьогодні, зокрема Національною академією мистецтв України