ВОНИ БАЛАКАЮТЬ
ВОНА ПРАЦЮЄ
ВОНА – це Кіровоградська міська рада :)
Вже рік не існує на мапі України міста Кіровограда, однак Кіровоградська міська рада існує. Більш того, відмовляється змінювати свою назву.
Це Площа Героїв Майдану у Кропивницькому.
18 серпня КП «Благоустрій» з власної ініціативи вистлав на місці газонів біля фонтанів декоративні доріжки з різнокольорового щебеню.
Однак, комунальники забули мудре прислів'я: відмір два рази – відріж один. Чи, як каже мордва, сємь раз отмєрь – одін раз отрєжь.
Виявилося, що дітки як бігали по газонах, так і бігають. І по барабану їм трава там чи декоративний щебінь.
Тільки от після дитячої біганини по щебеню, комунальникам доводиться по всій площі збирати розкидану красу, сортувати зібраний щебінь по кольорах, і розкладати його по смугах. І так щодня. Щебінь потрапляє навіть у фонтани, засмічуючи й забиваючи їх.
Тут би впору згадати детективний роман Бориса Акуніна «Пелагія та білий бульдог», де чорним по білому написана відома житейська істина: «Мудрый законодатель подобен опытному садовнику в публичном парке. Тот, засеяв газоны, не сразу дорожки прокладывает, а прежде посмотрит, каким путем людям удобнее ходить — там и мостит. Чтобы не протаптывали собственных тропинок».
Однак комунальники та міськрада воліють звинувачувати малолітніх «вандалів» та їхніх «нерадивих» батьків. От і збирають комунальники щодня навкарачки щебінь. Сортують по кольорах. Розкладають по смугах.
В той час як могли б займатися іншою не менш корисною роботою. Фарбувати траву зеленою фарбою. Чи там зубною щіткою туалети чистити. Чи які там в нас ще є совдепівські знущання над вільною особистістю?
Небайдужий кропивницький журналіст зняв ось таке відео про тортури жіночок-комунальниць:
https://www.facebook.com/krrada.official/videos/19...
Шо характерно, представник міської ради радо (перепрошую за тавтологію) спілкується з містянами на офіційній сторінці міськради у ФБ, однак інших точок зору, крім позиції КП «Благоустрій» і міської ради агресивно не сприймає.
Будь-яке припущення, що щебінь з площі краще прибрати, сприймається в штики.
Дуже показово, що представник міськради у розмові з опонентами поводить себе «по-начальствєному», приправляючи кожну свою репліку реліктовим совдепівським хамством: знай своє місце, а як що не подобається, то сам візьми і зроби, а то говорить тут всі вумні, а як дєло дєлать, то у нас вумних нема, а з Кієва вумнічать каждий може. До того ж, він категорично відмовляється називати своє ім'я та посаду.
Прикро, але в українському Кропивницькому живе і квітне радянський Кіровоград. І живе він просто у міській раді. Опанувавши фейсбук, він ще перебуває в минулому столітті. Він не розуміє, що кропивничани не його підлеглі, а він далеко не барін. Навпаки, міська рада існує, щоб служити народу. Як і всяка інша влада.
Печально, коли у обласному центрі країни, яка йде до європейської спільноти, робітник міської ради, призначений для спілкування з містянами, спілкується з ними, як з бидлом, будучи впевненим у своїй безкарності та безапеляційності позиції міськради з будь-якого питання. Навіть такого дрібного, як якийсь щебінь. Несприйняття критики поглиблює розкол між суспільством та державою, в той час як нині, у стані війни ми маємо докладати всіх зусиль для співпраці.
Певен, що подібна ситуація вимальовується не лише у Кропивницькому. Її легко уявити в декораціях будь-якого українського міста. Тож постає питання: а чи до Європи ми йдемо? І чи потрібна Європі Україна, котра на ділі фарширована совком?
Та я твердо переконаний у своїй вірі, що децентралізацію влади буде доведено до кінця. А на місцях ті совдепівські мури, що за ними влада, включно з найдрібнішим чиновничком найдрібнішої міської ради, ховається від свого народу, будуть зруйновані. Головне не дати забути чиновникам, що насправді влада належить не їм, а народові. Що Народ віддає їм владні повноваження лише для того, щоби чиновники цьому народові служили. Чиновник має усвідомити, що він не барін, а слуга. І не лише усвідомити, а повірити в це і прийняти в душі своїй.
І може ще настане той час, коли кожен український чиновник керуватиметься принципом, що його сформулював ще у позаминулому столітті міський голова тоді ще імперського Єлісавєтграда, а нині українського Кропивницького, Олександр Миколайович Пашутін: «Служіння громаді має бути метою життя». Ці слова мають висіти в кожному владному кабінеті замість портрета президента, починаючи від сільради, а закінчуючи Верховною Радою, Кабміном та Адміністрацією Президента.
Адже ж не може так бути, що гуманістичний принцип, якого ще за Російської імперії дотримувалися українські інтелігенти, серед яких можна згадати гучні прізвища меценатів Терещенків, Ханенків та Симиренків, діячів мистецтва Тобілевичів, Старицького, Кропивницького, на честь якого названо місто про яке я оце пишу, лікарів Богомольця, Мухіна, Пирогова, відімре у ХХІ сторіччі, на шляху України до цивілізованого світу, який на цьому принципі побудований і тримається.
Хочеться вірити в краще. А для цього треба діяти. Зокрема нагадувати владі, хто їй цю владу надав. Тож, як закінчаться вихідні, прогуляюся до чомусь все ще Кіровоградської міської ради славного міста Кропивницького.
