Завжди приємно чути історії про те, як у далекій Канаді хтось загубив гаманець, а йому його повернули, ще й не витянули ні цента. Тішать історії, де американські поліцейські рятують бездомних тварин, а порушники ПДР на місці визнають провину і сумлінно сплачують штрафи. Цікаво, звідки з'явилося таке суспільство? Суспільство, побудоване на цінностях, в першу чергу — на довірі.
Щоб відповісти на це питання, варто споглянути на нього з протилежного кута — хуторянського мислення, що так притаманний багатьом нам. Таке суспільство теж базується, але на страху. Семантика слова «хуторянське» походить від слова «хутір», у яких жила більшість пострадянских країн на початку 1920-х рр. Рішення обмежити власний світогляд існуючим положенням речей — свідомий вибір «хуторянина». Далі свого «хутора» він не бачить, а вірніше, не хоче бачити. Як наслідок: страх до всього нового, незнайомого, чого на «хуторі» ніколи не знали. Звідси ростуть корені расизму, шовінізму та постійним анти-, анти-, анти-...
Хуторянин не довіряє своїм співгромадянам, бо його завжди обдурять. На роботі його кинуть з зарплатою, в університеті диплом тільки за хабар, а про держсектор і реєстрацію ФОП-а нема чого й говорити. Варто зазначити, що хуторяни бувають і у бізнесі: деяким великим мережам ресторанів вигідніше працювати через десятьох ФОПів, заміст сплачення реального податку. В голові підприємливого хуторянина майорить думка, що ці податки все одно не дійдуть до дітей та пенсіонерів. До речі, останні два — улюблені категорії хуторянина. Діти та літні люди — найкращий спосіб маніпуляції хуторянським мозком.
До речі, хуторян не меншає і в рядах заможніх людей. Діставшись до грошенят, вони намагаються показати це усім оточуючим. Принцип «жити скромніше, аніж ти можеш собі дозволити» протиречить основоположним цінностям хуторянина. Вони тішаться своїм золотим годинникам, великим чорним джипам та елітному одягу, хоч він їм і зовсім не пасував би. Зверхність у відношенні до інших, завищена самооцінка та залізне переконання у власній важливості... Тепер зрозуміло звідки у громадському транспорту дівчата з останніми айфонами?
У економічних питаннях хуторянин повноправно вважає себе експертом: аякже, він зберігає кошти у доларах! Він навряд чи розуміє, що у багатих країнах ці кошти працюють, а не лежать під матрацами. Хуторяни можуть водночас дивуватися високим цінам в магазинах та низьким зарплатам обслуговуючого персоналу. Втім, хуторяни не дурні, бо завжди знають, хто винен. У будь-якій ситуації. Вони є заручниками власних шкідливих звичок, яких не хочуть позбавлятися.
Оскільки знань хуторянам не вистачає, але бути правим хочеться завжди, вони намагаються узагальнювати все, що тільки можуть: усі багаті колись крали, усі поліцейські беруть хабарі, усі політики брешуть і так далі. Хуторяни мають низьку духовну освіту, тому їх дуже легко образити чи засмутити. Проблеми з довірою до інших вони мають, оскільки самі не завжди чинять чесно. Але ж то у дрібницях. Хуторянин завжди знайде, як себе виправдати: президент мільйонами краде, не всі священики піст тримають, закон не передабачає покарання за це і т. ін.
Хуторяни можуть одночасно жалітися на злочинну владу та мати подвійне громадянство для заробітків.
Хуторяни не думають власним розумом, їм легше просто повірити в те, що вони почули.
У світлі цього, українцям варто задати собі питання: Чи адаптуємось ми до викликів сьогодення, або ж залишамось у своїх хуторах?