Суспільна напруга під час виборів неминуче потребує інтелектуальної анестезії. Та часом, ми потребуємо не стільки нової політичної думки, скільки регулярного повторення одвічних істин.

Модерну тезу висунув український мислитель В'ячеслав Липинський, підкреслюючи менталітет нашого народу:

Абсолютний брак любови до своєї громади, натомість любов тільки до себе, свого «я.» Повна відсутність творчої синівської покори, натомість зарозумілість глупої пихи, що «греблі рве» і сама гине. Погорда до батька, коли він слабий, натомість рабство у чужого, коли він сильний — ось хамство, ось прикмета людей, що живуть на Українській Землі...

Не дивно, що егоцентризм нашого народу був влучно описаний ще минулого століття. У часи доленосних політичних рішень власна вигода і думка для багатьох стає важливішою за суспільний добробут. Ми готові безсоромно засуджувати будь-кого, хто голосує за відвертих антиукраїнських кандидатів.

У полум'ї розбрату та ненависті, важливо пам'ятати історію України останніх 10 років. А саме, що прихильників Януковича, Азірова та Табачника не поменшало (а їх було, як мінімум, 8 мільйонів). Адептів громадської війни та «втарова гасударствєннава» так само ніхто нікуди не подів. Зрештою, інфантильна і політично лінива молодь так само плаває у багні російського контенту в соцмережах.

І ось, ці люди нікуди не поділися, а ще й виховали дітей у відповідному світогляді. Та з чим вони стикаються, бачачи діалог під час виборів?

Найчастіше — з ненавистю і образами. Прихильники Порошенка їм видніються зазомбованими адептами корупції, зубожіння ™ та бізнесу на крові. Але чи є так насправді?

Вибори минуть, і незалежно від того, хто очолить країну, у ній мають залишитися українці. Не злісні буржуї, а виховані та модерні громадяни покоління Майдану.

Ключ до розвитку України лежить у взаємодопомозі, взаємоповазі та любові, хоча б маленької. За кого б не голосували наші друзі, знайомі, колеги і співгромадяни — мусимо усіма силами простягнути їм руку моральної та інтелектуальної допомоги.

Звичайно ж, не даючи її відкусити чи забратися на шию.