Питання самоідентичності українців підймалося ще 100 років тому (див. Перші Визвольні Змагання), тому сьогодні, під час Третіх Визвольних Змагань, відмова від імперіалістичного ярма є обов'язковою процедурою.

1. Російськомовні українці — оксиморон.

Міфи про «селюцьку» та «малоросійську» мову мають глибоке коріння, оскільки у 1919 р. найагресивнішим до комуністів прошарком було селянство, якому врешті-решт пішли на поступки (див. українізація), хоча по факту це шахрайство, так властиве братському народу. Зрештою — переселення української інтелігенції зі Сходу України, шпигування її протилежними за світоглядом «рузькими» людьми, та прямопропорційне створення міфу про «бидлоселянську» мову та «русскоговорящіх» українців.

2. Російськи музиканти — архаїка.

Можна скільки завгодно мусолити тему «смислів», що підіймаються в піснях Цоя чи Висоцького, але так чи інакше, для сучасного українця це — ярмо педерації, такий собі маячок, що поневолі тягне до себе, накручує ту стару, совкову романтику. Базікання про «єдиний народ» стають виглядати більш реалістично, правда?

3. VK — абсолютно проросійське джерело інформації.

Так, не дивлячись на сотні тисяч підписників патріотичних пабліків чи українських новин, соцмережа окупанта є прямим рупором саме росіянської ідентичності, росіянської псевдокультури і новин. Бо саме контекстна реклама, лобійовані русоЗМІ дописи та т. зв. «гумористични пул» є антиукраїнськими в будь-яких проявах.

Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають. «І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В'юнище