Найстрашніше в усій цій історії зі знищенням санкційної їжі в Росії лежить не лише у площині моралі, яка чітко ставить їжу в залежність від людської потреби (їжа належить до сфери природного та невід'ємного права людини разом із водою, повітрям тощо), а отже, її знищення означає, що комусь вона не потрапила на стіл і хтось її не спожив – людина голодна або людина, яка могла прийняти цю їжу як дар.

Тут відбулася річ іще епохальніша: знищення їжі передбачає, що споживання її в цьому суспільстві виведене за межі людського побуту і стало чимось більшим – символічним актом, знаком лояльності/нелояльності.

Відтак саме споживання їжі перестало бути просто споживанням, а їжа перестала маркуватись у звичних параметрах сире/варене, смачне/несмачне, жирне/пісне, гостре/солодке, корисне/шкідливе тощо. Це не путінський Кашрут чи Халяль, адже тут не йдеться про якість і вплив продукту на людину.

Відповідь на питання «що зараз відбувається в Росії» можна шукати в монографіях з антропології первісних народів, але найдоцільнішою алюзією в цьому сенсі є «Норма» Владіміра Сорокіна (що – о який знаковий збіг! – завтра відзначає свій 60-річний ювілей), спроба окреслити певну людську спільноту в межах «літургійної єдності», в якій важливим чинником є поїдання сакральної субстанції.

У коментарях російської вати часто натрапляю на сакраментальну фразу «Чужого говна нам не надо», яка передбачає тільки те, що ця людська спільнота готова їсти тільки своє, перетворитись у закриту систему автаркійного типу. Знищення їжі – магічний ритуал самообмеження, державна ініціація цілої спільноти навколо спільної речовини. Але якщо за Сталіна все було по-серйозному, то тепер це така гра, симуляція, внаслідок якої щось докорінно мусить змінитись.

Попри те, що в Росії всі водночас розуміють, що люди, які забороняють іноземні продукти, тільки ними й харчуються, між верхами й низами існує згода: «Чужого говна нам не надо». Штука лише в тому, що знищуючи «чужое говно» сьогодні, завтра вони не зупиняться на знищенні його виробників. І це дуже тривожна і перспективна «скрепа» московського начальства.

Смачного – що ж тут ще скажеш. Їжте своє.