Пам'ятаєте отих плюгавих москаликів. Як їх шкодували на початку. Жаліли. То давайте я вам розкажу що вони таке і якого гімна плем'я/поріддя. І забігаючи на перед саме ці «дітлахи» і є авторами Бучі, Ірпеня, Ворзеля, Гостомеля, Бородянки, Горенки... `${cytiName}`. Кожен зних окремо може і жалюгідний. Але великою юрбою та з танками і гарматами...
Слів буде багато. Але я старався як міг стискати вісім сторіч та тисячі сторінок історичних праць в одну статтю.
Багатьох жахнула Буча. Жахнула настільки, що вони не побачили подібні ж кадри з сусіднього Ірпеня, Ворзеля, Гостомеля, Бородянки, Горенки. Жахнула так, що забули про Маріуполь. А прямо зараз звідти вивозять сотні українців до концентраційних таборів. Жахнуло настільки, що якось забулось, що це нащадки тих, хто влаштував Голодомор, Казань та облогу Варшави.
Тому і пишу все це, аби нагадати з ким ми воюємо і трошки підготувати до новин з Херсону, Мелітополя, Маріуполя, Ізюма… а потім і Донецька з Луганськом та Кримом…
Бо дійсно рівень шоку і нерозуміння — ось що мене дивує. Ми шукаємо виправдання, пояснення. Заспокоюємо себе чимось на кшталт — то просто людська природа. Середньовіччя. Дикунство. З огляду на історію московії, це докорінно не вірно. Розумію, хочеться дати якесь пояснення. Повернути картинку у межі нормальності. Але тут є пастка. Злочин перед майбутнім. Пояснюючи собі, що то просто людська природа, ми вкотре закладаємо міну під майбутні покоління. Бо можна повірити, що серед рашистів є що рятувати. Що там є до кого достукатись. Пояснити. Ні немає. Бо їх історія вела іншим, відмінним шляхом.
Так, продовж двохсот тисяч років люди заподіювали людям зло. І продовжують це робити по всьому земному шару. Міняються методи, гасла й виправдання. Але ми продовжуємо брехати, красти та вбивати. Але у більшості цього зла є логіка. І розуміння її дає змогу оцінити який велетенський шлях пройшов прогрес. Давайте швиденько його окинемо оком.
У жорстоких людських жертвоприношень є логіка. Бо люди — дорогий ресурс. А милість богів вкрай потрібна річ. Аби кукурудза колосилась, а жінки могли вагітніти та народжувати. Так, це ми зараз знаємо, що треба для успішних пологів чи гарного вражаю. Принаймні більшість. А от примітивні культури мали значно менший багаж знань. Лютий вікінг, демон ночі та моря, вбивав заради родини. Бо якщо він не захопить добро та рабів, то потім не зможе купити хліба у Константинополі. І взимку його діти помруть з голоду. Воїн джихаду чи хрестоносець не тільки захищали Віру, але розширювали посівні площі свого народу. Знов таки, аби не померти з голоду. Навіть у інквізиції була логіка — відьми та чаклуни насилали хвороби на добрих християн. Ті хвороби, що викошували цілі міста.
Так, я узагальнюю і дещо ідеалізую, але всі ті народи подарували нам не тільки війну та кров. Вони щось створювали. Вікінг відкрив навігацію і плавав до північної Америки. Бо розрахувати нічийні землі краще ніж грабувати чужий дім. Бо можуть тобі і череп проломити, і твій дім пограбувати. Математики, філософи, винахідники Сходу і Заходу просували вперед прогрес. І ми винаходили нові способи обробки землі. Селекції рослин і тварин. Дізнавались більше про хвороби. І в конкуренції методів виживання перемогли більш ефективні. Аби нарешті дістатися 21 сторіччя, коли над людством не висить щорічна загроза весняного голоду, а для лікування хвороб ми маємо значно більш дієві засоби ніж молитва та свячена вода.
Але на півночі, в темних лісах Муроми та Мокші цей процес дав збій. І кожен наступний крок лише погіршував характер та цінності того народу. Свого часу я багато працював в депресивних (і водночас промислових) регіонах московії. І надивився як вони там живуть. Так, біля наших заводів після робочої зміни збиралася юрба заливати трудовий день до найближчого генделю. Але після роботи. В Челябінську чи Виксі — цілком нормальна картина, коли металурги приходили на роботу вже п'яні. І це були гарні робітники, бо вони хоча б приходили. Також десь в той час я познайомився з роботами Андрія Буровського. Був на московії такий історик, до того як фсб посадило його на пляшку. Він робив цікаві порівняння між українцями та московитами, відзначаючи працелюбність перших та лінь останніх.
Припущення було наступним: сама земля ростила українця-хлібороба, працьовитого та рукатого. Так, чорнозем родючий ґрунт — але без постійної роботи на ньому нічого не росте. На весні це болото яке зорати — ще той квест. Не зумів полити вчасно? Поле перетворюється на бетонний стіл. Тож задля виживання треба пахати цілий рік. Взимку теж. Треба готувати інструмент на весну, і ніколи відпочивати. Інша справа — Північні Ліси. Земля сильно родюча, але і швидко виснажується. Все, що треба московиту — один раз закинути зерно в землю. Потім один раз зібрати врожай. Так, це все відбувається на надзусиллі. Працювати треба ледь не цілодобово. Але після того йдуть довгі періоди неробства. А коли врожаї падають — завше можна перейти на 10 кілометрів кудись. Розчистити ділянку лісу і гайда все на ново. А тепер гляньте на мапу — гуляти і гуляти.
Звісно це знаходить відображення у фольклорі. У слов'ян це Кожум'яка, Котигорох, Витязі Київського епосу. А їх більше десятку: Муромець, Попович, Добриня, Варвара, Золич, Вовчий син та Сіроманець, Потик та Василиса. І всі вони працювали та здобували. Поле зори, Дуба зверни, Меч вишпортай, Ворога здолай… Вони всі проходять класичний цикл героя. А у москалів… Як не Щука то Рибка. Як не Рибка то Полоз. А як не Полоз то Коньок-горбуньок. А як ні, то Піч сама оживе та у щастя відвезе. І все «по-щучєму велєнію по моєму хотєнію». І царство, і молодість, і дівка красна, і каша з топора сама звариться. Єдиний народ, у якого все для героя має зробити хтось інший. Ні, Аладін за лампою лазив в печеру, а потім крав її у Візира.
Але сама по собі природа не формує поганий народ. Все людство починало з підсічно-вогневого землеробства у кам'яну добу. Себто одного цього було відверто мало. І прийшла подія, що завдала вектор руху для московитів. Якому вони і слідують. Монгольська навала Чингізхана. Могутній Азійський Тигр сколихнув стовпи, на яких стояв світ і розбудував небачену імперію. Багато народів опиралися йому. Але не москалі. Народ, що не звик працювати, так само як і не звик захищати своє. Вони швидко переходили на сторону загарбника. Так сталося і в тринадцятому сторіччі. Коли прийшли монголи, московити радо вклонилися новому пану, і своєю покірністю та готовністю на все заслужили прихильність господаря.
Ви бачили таких людей. Саме по собі воно нуль, але йому пощастило бути підкрилком сильного. Шістка, що постійно підгавкує ватажку гопників. Дочка директриси, яка мотає нерви всій школі. Відверто впивається своєю безкарністю — бо що ти мені зробиш? І інші подібні підлабузники та пристосуванці. А тут ціла нація, що сформувалась у рабській покорі. Принижуючись та плазуючи. Є у Кіплінга в «Мауглі» гарне відображення цієї пари. Могутній та злий тигр Шерхан та його підлабузник шакал Табакі. І ми маємо справу з цілою нацією Табакі, що бігає за Шерханом, притиснувши хвіст. А коли Шерхан помер, Табакі першим обісцяв його труп, аби показати свою силу, і що нікого він не боїться.
Це в'їлося в їх культуру та побут. Стало частиною їх свідомості в купі з міфами про Святу Русь. Московитів постійно всі ображають, а вони, бідосі, ніколи ні на кого не нападали. Гадаєте історії про злий ОПАД (NATO) придумали у совку? Ха! можна знайти вирізки та архіви газет російської імперії XVIII чи ХІХ сторіччя. Європейські вчені ще не знали про існування геїв, а на московії бездуховний Захід вже виношував плани плюндрування Святої Русі. Звідки такий упор на свою духовність? Вони сотнями років жили коштом того, що збирали данину з підкорених монголами земель та придушували повстання. Іван Каліта, Александр Невський, Дмітрій Донськой — всі вони тільки тим у житті і займались, що збирали данину на користь монголів. І за відсутності реальних перемог та реальних звитяг московити з таким остервенінням розганяють міфи про свою героїчність та святоборність. Про велику перемогу на Чудському Озері. Хоча в реальності це була битва кількох тисяч новгородців проти 50 лицарів лівонців. (Хай візьмемо з супроводом то максимуму вийде 500 бійців. А лівонці були значно біднішими за французьке лицарство.) І загинуло в тій битві аж 6 лицарів. З Куліковською битвою ще простіше. Не існує жодного археологічного доказу тої битви. Жодного. Окрім пари московитських літописів, письмових доказів тої битви теж нема. Тому московити так наполегливо ліплять своїх героїв та цуплять чужих. Як ото сталося з Київським Епосом чи Кожедубом з Ковпаком.
Взагалі красти чуже це теж їх національна риса. Назву Русь та руський. Вареник — в китайців. Борщ — в українців. Бо в оригінальних московитських щах репу та капусту кидали цілими. І варили поки воно саме не розвариться. Тобто навіть просто порізати продукти в казанок було занадто. Матрьошку привезли з Азії монголи. А балалайку вони ж і забули. Навіть кокошнік — це фіно-карельське вбрання. Як і мотиви московитських народних пісень.
І гадаєте там нема тих, хто про це не знає? Знають. Табакі прекрасно усвідомлює свою ницість. Але ж хочеться бути великим та славним. Величним. Тому так сильно дують щоки і розповідають про велику культуру. Бо інакше всі побачать немитих алкашів у латаних кафтанах та засалених картузах. Це і вся культура. Кріпаків, що все життя живуть під паном і бояться рота розтулити. А потім приходять додому і гамселять дружину та гвалтують невістку. (Тут не буду робити відступ — гугліть снохачество. Коротко: голові роду на москві — нормально мати секс з дружинами своїх синів.) Але і дворянин у них — це не влада. Він такий самий кріпак у того, хто стоїть на щаблину вище. І тим більше влади, чим ближче кріпак стоїть до царя. І лише тільки він здатен милувати чи карати. Бо власно цар — та особа, що ходила на Поклонну Гору (є така на москві) кланятися в ніжки Послу Золотої Орди. Тому, хто реально мав владу. А потім, натерпівшись страху божого, цар спускав страх та приниження на своїх бояр. А ті — на своїх стовпових. А вони — на своїх кріпаків. А кріпаки — на дітей. Раз по раз. Сторіччя за сторіччям. Без спротиву. Без самоповаги. Без гідності. Діти виростають в атмосфері ненависті і злоби. І повторюють цей цикл, в якому ти маєш вислужитись перед паном аби вижити.
Ціла нація безправних кріпаків, життя яких лише функція у державі. І це відзначено навіть у їх власній мові. Справа в тому що у них всі національності Іменники. (Хто?) Украинец, Англичанин, Американец, Индеєць. Навіть Папуас. І тільки одна Прикметник. (Чий?) Русский. Русский — це не національність, це належність. Як домашньої скотини чи меблі.
І ось яка справа. Ця злоба накопичується в них. Ницість, про яку вони знають, навіть підсвідомо. Тому вони так ненавидять тих, хто наважується жити вільно. Бо це підкреслює їх нікчемність. І вони впадають у лють. Бризкають слиною. Ображають. Принижують. Пишуть анекдоти про тормознутих Прибалтів та Фінів. Про тупих Чукчів. Про малоросів, що увесь час живуть чужим коштом. Але це не допомагає, це посилює злобу. Хочеться помститися тим гейропейцям за повагу до чужої гідності. Хоча б з ногами на унітаз вилізти. Аби знали суки.
Московиту хочеться взяти і поділити все по совісті. Бо чого це у когось є майно, а у руzzского нема. Він же такий величний та духовний. Значить це в нього вкрали! Тому так, на московії, любі, соціалістичні ідеї. Не працювати і заробляти. А відібрати в того, хто робить. Сидіти на горбу Щуки і Пічки. Аби вони працювали і везли соціаліста у світле майбутнє.
Але цього мало. Цього завше мало. Бо повертаючись, кріпак отримає підсрачник від дворянина. Його садять на пляшку чи змушують вибачитись перед лютим степовиком. І тоді руzzскій шукає на кого спустити злобу. І бажано аби цей народ не міг дати відсічі. І такі знаходяться. Але величній нації не годиться нападати на слабшого. І звідси росте та сама казочка про боротьбу зі злим ОПАД(NATO) на теренах України. Бо то не українці, то злобні американці воюють в Маріуполі та Харкові. І звісно програють Святій Русі. Але і цю побрехеньку московити знають. І це тож наповнює їх нарив гноєм з середини. Який нарешті лускає, коли московит доривається до чужого добра та беззахисних дітей та жінок….
Отут його душечка розкривається у всю широчінь. Він випускає з себе усю ту накопичену сторіччями злобу. Катує і гвалтує, аби хуч раз. Хуч на мить. Відчути власну силу. Відчути що він вправі щось вирішувати. До того, як він повернеться у кріпосне ярмо і стане річчю. Але тут і зараз він пан. Він господар і всі мають його боятися і поважати. «Ти мєня уважаєш?» — інакше тепер звучить? По всьому Рейху відбирали подібних для концтаборів. І те, не вистачало. А у рашистів кожен такий. Ось вам пару скріншотів мемуарів дійсного ветерана Другої Світової, Л. Рабічева «Война всьо спішет». Гвалтував не хтось. Гвалтували всі. Строєм. В чергу. А офіцери дерегували цим процесом.
І ні, це не помста нацистам. Такі ж відомості можна знайти в літописах Лівонських воїн. І з описів захопленого Смоленська. Ніяких трьох днів на розграбування. Ніякого відкупу для тих, хто міг заплатити. Як заведено в тогочасних Європах. Місто гвалтували і мордували, доки не винищили до ноги. Так було у Варшаві, коли чудо-богатирі Суворова випарували животи вагітним жінкам та гвалтували ще теплі трупи. Прямо під стінами. І генералісимус дав слово офіцера, що якщо місто здасться нікого не чіпатимуть. Поляки злякались та повірили…. І живі заздрили мертвим.
А першою згадкою такого була Казань. Звідки причепилось до московитів слово quassab — м'ясник з тюркської. Спробуйте уявити, що творили московити, аби народи, що знали Влада І Цепеша Дракуля, Ярему Вишневецького, Сулеймана ІІ, увесь народ московитів назвали quassab-ами. Не правителя. Не генерала. А увесь народ.
Московитський Табакі знає і усвідомлює свою нікчемність. Але в навколишньому світі він бачить можливість помститись. Відплатити за все те зло, що заподіяв йому Шерхан. Тому він так жметься до ноги Китайського пана. Так несамовито гавка на США. А поруч з собою він бачить тільки слабеньких Мауглі. І бездіяльність та мовчазна згода світових інституцій лише розпалює його хижість. Бо він вбачає у цьому страх. Шерхан Теймуджин мертвий, і тепер Табакі за все віддячить Мауглі. За всі приниження та копняки від Шерхана. Зажене в кут. Буде лаяти і гарчати. І рвати зубами. Ще живого. Ще трошки. Ще мить і Мауглі здасться….
Друзі ми в куті. Перед нами зграя у сто сорок мільйонів таких от Табакі. Це багато. Це небезпечно. Налякані Джунглі верещать десь там. Ні Балу, ні Багір, ані Могутній Каа не прийдуть на допомогу. Може і їх вже нема? І не вийде відвернутися — Табакі кинуться. І буде гризти, доки не зжеруть. Але Акелла виховував Вовка, а не здобич. Ім'я нашого Акелли: Святослав, Сагайдачний, Дорошенко, Балабачан, Шухевич, Богун, Сірко, Хмельницький. Нема таких серед живих? А Залужний та Марченко вам хто?
А перед нами злобний шакал, що жадає крові і смерті всіх і кожного українця. І вибір у нас один:
Moscaum delenda est — москва має бути зруйнована.
