Коли я цими днями переглядав кадри, які НАБУ і САП оприлюднили у справі «Карфаген», мене не полишало відчуття дежавю. Бо ми це вже проходили. І не десь у підручниках про дев'яності, а зовсім нещодавно — на Херсонщині.
Нагадало про це не тільки відео. Головний редактор херсонського видання МОСТ Сергій Нікітенко описав, як виглядала область у 2018–2020 роках. Кримінальні угруповання працювали там за сприяння окремих політиків і правоохоронців. Напади. Підпали автомобілів. Погрози суддям і адвокатам. Рейдерські захоплення. І — головне — жодної належної реакції тих, хто мав би на це реагувати.
Цього тижня, 4 листопада, минуло вісім років від смерті Катерини Гандзюк. Її облили кислотою наприкінці липня 2018-го, і саме її справа стала тим місцем, де ця система нарешті дала тріщину.
Херсон, 2020: держава в ручному режимі
Що сталося далі, Нікітенко описує як свідок. У 2020 році до Херсона приїхав тодішній заступник генпрокурора Віктор Трепак із командою. Вони вивчали матеріали справ, говорили з потерпілими, слідчими, свідками. Один із колег Трепака, за словами журналіста, підсумував побачене так: «Я бачив всяке. Дев'яності, бандитизм нульових. Але те, що я бачу в Херсоні, — це ж п…ць!»
20 січня 2020 року до міста непомітно зайшла 79-та бригада. Блокпости, заблоковані відділки поліції, супровід груп, які проводили обшуки в Херсоні, Олешках і Новій Каховці. Того ж дня Офіс генпрокурора офіційно повідомив про спецоперацію з припинення діяльності злочинної організації, яка, за даними слідства, вчиняла в регіоні насильство й підпали майна.
Вдумайтеся. Щоб провести обшуки в обласному центрі, державі довелося силами армії блокувати власну поліцію. Це не деталь. Це діагноз.
А от що дійсно варто відзначити — це один епізод, який легко пропустити. Перед операцією Трепак запросив Нікітенка на обід у центрі міста. Журналіст припускає, що це був сигнал місцевим кримінальним колам і пов'язаним із ними посадовцям: цього людину залякувати не варто. Тобто безпеку журналіста в обласному центрі гарантував не закон, а особистий жест посадовця з Києва.
Нікітенко пише: «Думаю, 79-ка і Трепак зіграли тоді вирішальну роль і хоча б спробували повернути ознаки державності на Херсонщину». З першою частиною я згоден: без політичної волі й сили там нічого б не зрушило. Але ключові слова тут — «хоча б спробували». Держава, яка повертається в регіон лише тоді, коли туди приїжджає конкретна людина з Києва і заходить бригада, — це держава в ручному режимі. А ручний режим закінчується разом із людиною.
«Карфаген»: та сама механіка, інший поверх
Тепер — до поточної справи. За даними НАБУ і САП, злочинну організацію в середині 2025 року створив один із керівників структурного підрозділу Офісу генпрокурора. До неї залучили чинних прокурорів, які за хабарі не заважали роботі шахрайських колцентрів. Сума задокументованої неправомірної вигоди, за даними слідства, перевищує мільярд гривень. Генпрокурор Руслан Кравченко свою причетність категорично заперечує. Вину фігурантів встановить суд, і я не збираюся тут виносити вироки.
Але я завжди раджу ставити питання не «хто винний?», а «як це працює?». І от тут паралель із Херсоном стає неприємно точною. Механіка однакова:
- Є незаконний бізнес, який приносить гроші.
- Є люди в погонах, які за частку цих грошей забезпечують йому тишу.
- Є потерпілі, яким немає куди скаржитися, бо скаржитися довелося б тим самим людям у погонах.
Різниця — у декораціях і в поверсі. Тоді це були підпали, рейдерство й кислота. Тепер, за версією слідства, — колцентри й мільярд гривень. Але головне інше. У Херсоні «криша» була регіональною, і центр зрештою до неї дотягнувся. У «Карфагені» вона, за версією слідства, сиділа в самому центрі. У тому самому відомстві, звідки шість років тому приїжджали рятувати Херсон.
І тут питання, на яке немає комфортної відповіді: а хто приїде до Києва? Яка «79-ка» зайде в Офіс генпрокурора? Відповідь ми бачимо на тих самих кадрах: незалежні антикорупційні органи. Саме тому кожна спроба підірвати незалежність НАБУ і САП — це спроба забрати в держави інструмент, який заходить туди, куди жодна бригада не зайде. І кому це вигідно — думаю, пояснювати не треба.
Висновок
Отже, херсонський урок простий. «Дах» не зникає сам — ні в області, ні в столиці. Його ламають. Але якщо ламає одна людина, то через кілька років та сама схема виростає в іншому кабінеті. Тому я не збираюся творити кумирів — ні з Трепака, ні з детективів НАБУ. Дякувати тим, хто зробив свою роботу, — так. Покладатися лише на них — ні.
У держави, яка воює, немає права на «ручний режим» у правоохоронній системі. Бо кожна куплена «тиша» — це мінус довіра людей до держави. А це саме той ресурс, на який найбільше полює кремль. Потерпілий, який не вірить прокурору, — це готова аудиторія для ворожих телеграм-каналів.
Херсонщина шість років тому показала, що зламати це можна. «Карфаген» показує, що зламати один раз — замало.
Вироків тут немає — їх винесе суд. Є паралелі й висновки. Далі — думайте самі.