Коли я аналізую спробу замаху на Андрія Юсова, то бачу не просто терористичний акт, а складну багаторівневу операцію, в якій кожен елемент має своє стратегічне обґрунтування. І тут важливо розібратися в логіці ворога, а не піддаватися емоціям.

Юсов — не просто речник. Це один з ключових членів команди Кирила Буданова, незалежно від того, яку саме посаду наразі обіймає колишній начальник ГУР. Люди, які працюють з розвідкою, розуміють: є процеси, які тримаються на конкретних людях. Обмін полоненими, переговорний трек, комунікація з партнерами — все це має свої «вузлові точки». Усунення Юсова — це спроба реалізації стратегії «точкового паралічу системи», хірургічне вилучення людини, на якій зав'язані критичні процеси. Якби операція була успішною, це неминуче послабило б позиції Буданова та вдарило по переговорному треку і процесу обміну полоненими. А це — десятки, якщо не сотні життів.

Але є і друга площина. До певного часу між ГРУ та ГУР існувала негласна домовленість про «взаємний ненапад». Своєрідне джентльменське правило між спецслужбами, навіть у стані війни. Після замаху на генерал-лейтенанта Володимира Алєксєєва, заступника начальника ГРУ, росіяни вважають цю домовленість порушеною. І це — при тому, що ГУР жорстко заперечує свою причетність. Більш того, Буданову таке вбивство було б максимально невигідним: російську переговорну групу на той момент очолював прямий керівник Алєксєєва — адмірал Ігор Костюков. Тобто ліквідація Алєксєєва об'єктивно шкодила б саме українській стороні в переговорному процесі. У цьому контексті не можна виключати, що замах на Алєксєєва міг бути інсценований саме з метою створення приводу для розірвання домовленості про ненапад. Класична провокація у стилі спецслужб.

За наявними даними, операція «Енігма 2.0» планувалась та координувалась елітним ядром російського ГРУ — військовою частиною 29155. Це закрита, малочисельна структура, яка спеціалізується виключно на ліквідаціях ворогів російського режиму за кордоном. Не розвідка в класичному сенсі, а інструмент фізичного усунення. Командує цим підрозділом генерал-майор Андрій Аверьянов — людина зі специфічним «портфоліо», до якого входять організація вибухів на складах зброї у Чехії, отруєння Скрипалів у Солсбері та ліквідація Євгена Прігожина. Його спеціалізація — так звані «операції впливу», коли наслідки акції спричиняють лавиноподібний ефект, що виходить далеко за межі безпосереднього результату. Історичний приклад, який, до речі, в ГРУ вивчають як зразковий — вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда. Аверьянова оголошено в розшук у кількох європейських країнах з позначкою «особливо небезпечний», проте він продовжує працювати.

У разі успіху «Енігма 2.0» мала довести одразу кілька речей. Передусім — що ГРУ здатне дістати будь-кого і будь-де, навіть людину з найближчого оточення керівника української розвідки. А далі — продемонструвати безсилля української держави захистити відомих та соціально значущих людей. З великою долею вірогідності це призвело б до паніки серед представників української еліти. І це не перебільшення — достатньо згадати реакцію на попередні успішні операції росіян. Водночас ліквідація Юсова мала одночасно вдарити по репутації розвідки та деморалізувати суспільство. Бо якщо розвідка не може захистити свого — як вона захистить країну? Саме на цю емоцію і був розрахунок.

Ми маємо справу не з хаотичним тероризмом, а з системною роботою російських спецслужб. В/ч 29155 — це не імпровізація, це інструмент з десятиліттями досвіду. І те, що операція не досягла мети, свідчить про те, що українська контррозвідка працює. Але розслаблятися не можна — Аверьянов і його люди будуть пробувати знову. Це їхня робота, і вони не зупиняються після першої невдачі.

Тому замість чергових інформаційних воєн між собою нам варто сконцентруватися на тому, що ворог продовжує полювати на наших людей. І кожен «злив» про внутрішні конфлікти, кожна публічна атака на спецслужби — це подарунок для тих, хто планує наступну «Енігму».

Підтримати ЗСУ: https://secure.wayforpay.com/donate/d29544d9a04b2