Коли я вчора писав про те, чому заяви Дениса «Редіса» Прокопенка небезпечні для України, я розглядав лише їх очевидні наслідки. Проте не торкався причин та мотивів самого командиру «Азову». Очевидно, що його заява щодо останнього обміну — це не просто необачність, а відверте підігрівання наративам ворога. Але це не тільки необачність чи нерозуміння як все працює в нашому світі під час війни.

Це, передовсім, спроба побудувати політичну кар'єру на стражданнях інших. 

Не забуваємо, що саме повернення Прокопенка з турецького «курорту» в Україну зірвала попередні домовленості та заблокувала всі обміни на півроку. І досі це ще перешкоджає обмінам «азовців», оскільки дало в руки росії козир у вигляді нагадування, що саме Україна не тримає слово. Але схоже, що це навіть зручно для того, щоб на критиці будувати свій політичний імідж. Або позиціонування, мовою політичних технологів.

Виходить так, що чим довше і більше «азовців» буде в полоні — тим легше буде позиціонувати себе як «дбайливий командир». Хоча, в реальності, саме вчора цей імідж дав глибоку тріщину, оскільки Денис Прокопенко фактично відмовився від частини своїх підлеглих. При цьому найбільш вразливої частини — строковиків.  

Ділити полонених на «сорти» — це не просто огидно, це злочинно. Кожен український воїн, який потрапив у полон, заслуговує на повернення додому. І кожен звільнений — це перемога.

Ворога влаштовує будь-який розбрат в Україні. Чим більше галасу навколо «азовців», тим менше шансів на їх повернення. Обміни потребують тиші та кропіткої роботи дипломатів, а не гучних заяв у соцмережах. Така поведінка Прокопенка може знову зірвати весь обмінний процес. Це вже не просто порушення військової дисципліни діючим командиром, це удар у спину всім, хто працює над поверненням наших хлопців.

Складається враження, що хтось занадто рано почав думати про вибори та будувати власну політичну кар'єру. Але чи варто це робити ціною життя та свободи наших воїнів?

Закликаю всіх, хто має вплив на ситуацію: зупиніть це безумство. Національні інтереси мають бути вище особистих амбіцій. Особливо зараз, коли на кону — життя наших захисників.