Нещодавно мені довелося майже п'ять повних днів побути в Нідерландах. Втім, якщо не брати до уваги час, який я провів в аеропорту, і поїздки на автобусі в місто і назад, всі ці дні я перебував в Амстердамі. Тому мої враження стосуються саме столиці Королівства.

Почну з хорошої для нас, українців, новини. Амстердам не ідеальний. Там звичайно є те, від чого ти в захваті, чому по-доброму заздриш, але поряд з цим зустрічаються моменти, коли думаєш: «Та у нас в Києві це не гірше організовано» або «Та ви що! У нас це краще!» Але давайте про все по порядку.

Ось що в Амстердамі працює відмінно – так це громадський транспорт. Автобуси і трамваї ходять, як київське метро. Відповідно з розкладом, який можна знайти на кожній зупинці. На табло в салоні тобі показують скільки хвилин залишилося до наступної та кінцевої зупинки. Якщо чергова зупинка вузлова, буде вказано, на які напрямки там можна пересісти. Весь транспорт з низькими підлогами стандартної висоти, тому немає потреби дертися по високих сходах. Крок і ти в салоні або навпаки на зупинці. Дуже зручно.

У центрі міста (в старій його частині) ходять тільки трамваї, автобуси підвозять пасажирів тільки до певних вулиць і далі не йдуть. Не знаю, як цього добилися, але рух автомобілів в Амстердамі вельми малопотужний. О першій годині ночі їхав з Жулян по Києву на таксі і прийшов до висновку, що потік машин у нас навіть в цей час доби більш інтенсивний, ніж в Амстердамі в розпал робочого дня. Частина автомобілів працює на електриці. Регулярно зустрічав електромобілі, приєднані кабелем до зарядного роз'єму.

Як же люди добираються до потрібного їм місця? Туристи, яких шалено багато, вважають за краще ходити по центру міста пішки, якщо звичайно вони не їдуть в екскурсійному автобусі або катері. Знову ж трамваї ходять, як швейцарські годинники. На популярних напрямках кількість вагонів збільшується за рахунок причіпних. Є й гілка метро, яка веде зі спальних районів до залізничного вокзалу. А головне – в Амстердамі просто величезна кількість велосипедів. Усі набережні заставлені велосипедами, цілі площі перетворені в стоянки велосипедів. Щоб перейти вулицю, потрібно перетнути дві велосипедні доріжки і дві смуги для автомобілів, і це не рахуючи трамвайних рейок. Пішоходу дуже важливо не переплутати – і не піти по гладенькій, яка так і вабить до себе, доріжці. Мабуть нерозумні туристи, які заважають їм проїхати, єдине, що може вивести з себе жителів Амстердама – в тих випадках, коли вони на велосипеді.

Нечисленність автомобільного руху викликала відверту заздрість. Я належу до тих людей, які вважають, що слід відмовитися від особистого володіння автомобілем. Це божевільна, нікому не потрібна трата ресурсів планети, я вже не кажу про автомобільні траси, які з'їдають міський простір, перетворюючи його на філію пекла. У перспективі автомобілі повинні використовуватися тільки для виробничої, комерційної діяльності.

Буде логічним після машин згадати про дороги. Доріжки для велосипедів – вище будь-яких похвал, як і автомобільні траси. А ось тротуари... У цьому сенсі можна знайти все що завгодно. І криво покладену бруківку, і де-не-де зруйновану плитку, і старий асфальт з бур'яном на узбіччях, і багато чого в тому ж роді. Але ж звісно – ноги не колеса, для них ідеальна траса не потрібна!

Пару раз за час мого перебування в Амстердамі йшов дощ. Це стало поштовхом для того, щоб придивитися до зливової каналізації. Це взагалі мій особистий пунктик. Якось напишу з цього приводу спеціальну статтю. Жодної калюжі ніде в місті обидва рази я не помітив, а от зливова каналізація дуже навіть не нав'язлива. Якщо не знаєш, де шукати, можеш і не побачити. Подекуди (нечасто) попадалася наша класична – отвір в асфальті, який прикриває решітка. Частіше можна побачити, що отвір для стоку води знаходиться в нижній частині бордюру, тобто вода зливається не вниз, а вбік. На мій погляд це розумне рішення. Ще частіше мені траплялися випадки, коли начебто ніякої каналізації зовсім немає, але тим не менше – дощова вода кудись дівається. Уважно придивившись, я зрозумів, що місцеві дорожні служби використовують спеціальний пористий асфальт (перш за все для велосипедних трас – там, де навантаження мінімальне). Крім того бруківка має зазори, достатні для вбирання вологи. Як наслідок – немає води на трасах, і вони менше руйнуються.

Ще одна тема, яка мені близька – наявність на міських дорогах пилу і іншого бруду, поява якого викликана тим, що дощова вода стікає з газонів на асфальт чи бруківку, захоплюючи з собою ґрунт і частки рослин. Амстердам в цьому сенсі не є ідеальним. У мене є з чим порівняти. Кілька років тому побував в невеликому курортному містечку в Іспанії – Хіхон. Ось там все було ідеально. Всі газони знаходились нижче рівня тротуару, тому вода стікала на газон, а не з нього. Ось там на дорогах не було ані пилинки.

У центрі столиці Нідерландів газонів як таких немає, але є дерева, які посаджені, як і у нас, в отвори, зроблені в асфальті. Крім того голландці люблять безпосередньо біля стін будинків влаштовувати міні газони, в яких садять яскраві квіти. Як підсумок – на узбіччях часто зустрічаються невеликі поклади пилу і сухих залишків рослин – листя, стебел. Коли піднімається вітер, пісок летить в очі. Ні, дороги і тротуари прибираються, але не цілодобово і навіть не кожен день. Так що – не ідеально.

До речі про сміття. Центральна частина Києва виглядає чистіше, ніж центр Амстердама. Недопалки, якісь папірці, пластикові стаканчики – все в асортименті. Але це не тому, що не прибирають. Просто занадто багато тих, хто смітить. Важко сказати, хто більше в цьому винен, але щось підказує, що не корінні жителі міста, а ті, що «понаїхали». Хоча стверджувати не беруся. Ось коли в Київ стане приїжджати більше туристів, тоді і перевіримо.

До речі не раз себе ловив на думці, що Київ здатний стати центром тяжіння туристів з усього світу не гірше того ж Амстердаму. У нашому місті не менше місць, які варто подивитися. А ще у нас смачна, дешева їжа, доброзичливі люди, приємний клімат. Потрібно лише зробити побільше місць, вільних від автомобілів, поліпшити інфраструктуру: готелі та хостели, туристичні агентства, кафе і ресторани, музеї і парки, зв'язавши їх єдиною інформаційною мережею, зробивши рекламу на міжнародному рівні. Процес уже почався, але багато що належить зробити.

У Нідерландах дуже дорогі міцні алкогольні напої. Кажуть, це свідома політика, метою якої є зниження рівня алкоголізму. Так чи інакше жодної людини, у якої були б «залиті очі», я за весь цей час не зустрів. Хіба що трохи хмільних від випитого пива. Пиво в Амстердамі досить дешеве, а за якістю на рівні «Оболоні» або «Чернігівського» – як на мій смак. Якщо купуєш в супермаркеті упаковку з шести баночок, то одна обходиться дешевше сімдесяти центів. Пити пиво на вулицях, як і у нас, заборонено. Строго за цим не стежать, але люди якось самі дотримуються правил.

А ось з курінням трави трохи не так. Це теж заборонено, але не раз мене по дорозі обдало особливим запахом конопляного диму з самокруток. Раз заговорив про це, не можна не згадати про кофешопи. Так називають магазинчики, де легально можна придбати цей слабкий наркотик. Чесно зізнаюся, бачив таких магазинчиків багато, але сам зайти так і не спромігся. За відгуками друзів все дуже дорого (грам приблизно п'ятнадцяти євро), і товар слабкий. Знову ж з цих відгуків склалося враження, що це прояви державної політики. Продавців змушують зменшувати кількість активної речовини в товарі, що продається. У будь-якому випадку жодного неадекватного (як у нас кажуть «обдовбаного») перехожого на вулицях Амстердама я за весь час не зустрів. Та й покупці в кофешопах не товпляться. Через відкриті двері бачив, що там максимум два-три відвідувача. Доступність знижує смакові якості забороненого плоду. Тому туди ходять тільки ті, у кого в тому є потреба. Знову ж за розповідями – в подібних закладах часто працюють соціальні працівники, які відстежують тих, у кого куріння трави перетворилося на нав'язливу ідею.

Природно, кажучи про Амстердам, не можна обійти увагою і знаменитий гей прайд, який найчастіше у ЗМІ називають парадом. Моє перебування в місті майже повністю співпало з тижнем прайду, тому в багатьох місцях майоріли веселкові прапори або висіли різнокольорові кульки, стрічки тощо. Якщо прапор був присутній, наприклад, на будівлі міського управління поліції, це говорило про те, що ця установа підтримує ідеали рівноправності всіх громадян перед законом. Якщо райдужної символікою був прикрашений вхід в магазин, кафе чи готель, то це мов би натякало, що в цьому закладі будуть раді побачити відвідувачів з числа ЛГБТ. І треба сказати, що місто має великі доходи саме від гей туризму. Причому більше половини туристів приїжджають в Амстердам не заради того, щоб взяти участь в якихось заходах, бо ніякого відношення до «руху» не мають, а для того, щоб просто подивитися.

Що стосується самого фестивалю, який проходить по міських каналах, то це дійсно дуже яскраве видовище. Усі набережні протягом декількох годин, поки триває захід, просто обліплені глядачами. Геї та лесбійки серед них в явній меншості. Дуже багато городян приходять на канали сім'ями, з дітьми, багато пар – юнак з дівчиною або чоловік з жінкою – усіх можливих віків і рас. Мабуть всім їм забули розповісти, що якщо подивитися один раз на парад геїв і лесбійок, то тобі одразу захочеться поміняти орієнтацію.

Я і раніше, коли дивився репортажі про подібні заходи по телевізору, інтуїтивно здогадувався, що журналісти трохи лукавлять, вихоплюючи найяскравіші моменти ходи. Але я не підозрював, наскільки сильно нас обманюють. Уявіть собі – на тридцять-сорок тисяч безпосередніх учасників, які не просто дивилися, штовхаючись в натовпі на набережній, а орендували з товаришами човен або катер, щоб рухатись ними по каналах, я нарахував не більш сотні яскраво розфарбованих чоловіків в жіночому одязі, яких нам зазвичай показують по телевізору. Ще сотні півтори чи дві одягли маскарадні костюми. Запам'ятався човен, де знаходилося близько п'яти чортів і чортівок, стільки ж ангелів і величезний натовп в костюмах священиків, які відділяли перших від других. Зовсім мало, лише подекуди зустрічалися хлопці, які скинули футболки, демонструючи свій спортивний торс. Всі інші тисячі і тисячі учасників були звичайними людьми, одягненими або просто ошатно, або у якийсь спеціальний святковий одяг – зазвичай це були однотипні футболки, які символізували причетність до якоїсь організації, корпорації, мережі супермаркетів або чогось подібного. Ну хіба що в човнах, споряджених профспілками пожежників або військовослужбовців, знаходилися чоловіки і жінки в своїй парадній формі. Якби я зустрів когось із них не на фестивалі, а на вулиці, я ніколи б не здогадався, яку сексуальну орієнтацію вони мають.

Власне кажучи нікого в Амстердамі це питання не хвилює. Сам я там не був, але мої друзі побували на головній в день прайду дискотеці, яка проходила біля королівського палацу (центральна площа столиці). Вони помітили, що більшу частину дискотеки становили пари – дівчина з хлопцем. Весело, можна потанцювати – ну і, що з того, що цей захід на честь рівноправності геїв і лесбійок?!

Кілька разів я бачив на вулицях міста двох хлопців, дівчат або навіть чоловіків, жінок у віці, які трималися за руки. Багато одностатевих пар, я чув, спеціально приїжджають в Амстердам тільки заради цього. Але ще більше я зустрічав хлопців, які тримали за руку свою дівчину, так само як і чоловіків у віці, які ніжно дивилися на свою супутницю. І неймовірне розчулення виникало у мене, коли бачив старого, який вже сам ледве пересувається, але який штовхав інвалідну коляску, в якій знаходилася його старезна супутниця життя.

У мене склалося враження, що це національна особливість жителів Нідерландів. Вони вважають за необхідне публічно висловлювати свої позитивні почуття до оточуючих і перш за все до близьких. Батько, який обіймає свого сина-підлітка. Це точно не те, про що ви подумали, поруч перебувала ще дружина і ще один трохи молодший син. Дівчинка, яка висне на матусі-мусульманці, обіймаючи її руками і ногами, як стовбур дерева, і лепече їй щось ніжне, зізнаючись у любові. Малюк, який з гордістю сидить у тата на шиї, в той час, як дружина щось пояснює доньці, яка трохи старша. І всі вони йдуть, щоб стати в чергу, купити квиток до зоопарку або просто гуляють містом. Таких картин за ці дні я спостерігав безліч. І жодного разу не бачив, щоб хтось із батьків кричав на свою дитину, навчаючи уму-розуму, вже не кажучи про те, щоб прикладати «у виховних цілях» руку.

За весь час я тільки два раз зіткнувся з проявом негативних емоцій. Перший раз це була пара чоловік і жінка, які, йдучи по вулиці, голосно один з одним лаялися, з'ясовуючи стосунки. Другий – повз мене, коли я насолоджувався сонячним днем на каналі, пройшов темношкірий чоловік, який хотів продемонструвати оточуючим, як він ненавидить світ. Він щось кричав нерозбірливо, вдарив кулаком по кришці сміттєзбірника (назвати цю споруду урною рука не піднімається). Він злобно глянув на мене, але я ніяк не реагував, як і інші люди поруч зі мною, і чоловік пішов далі, несучи свою ненависть з собою.

І мені є, з чим порівнювати. Я пам'ятаю те почуття, яке я опанувало мною, коли я переїхав рік тому з Луганська до Києва. Немов важкий тягар звалився з моєї душі, я немов вирвався з затхлого підвалу на свободу. Та й брат, який приїхав провідати мене з Херсонської області, підтвердив – кияни в своїй масі дуже доброзичливі люди. Але ось я повернувся з Амстердама. Там, коли ти торкнешся перехожих своїм рюкзаком, вони розквітають посмішкою і просять у тебе вибачення. У Києві раптом з'ясувалося, як багато навколо похмурих, незадоволених людей, які штовхають тебе на бігу, а потім ще ледве стримуються, щоб не вилаяти тебе. Але все-таки в цьому сенсі Київ ближче до Амстердаму, ніж нинішній Луганськ до столиці України. І це ще одна хороша новина.

Так, жителі Нідерландів вміють працювати. Це видно по тому, як виглядають з висоти літака їхні поля, по тому, як діє той же міський транспорт, як ставляться до відвідувачів в музеях і ресторанах, супермаркетах і маленьких магазинчиках. Хоча з приводу супермаркетів я погарячкував. Чомусь постійно доводилося стикатися з тим, що на касі не брали до оплати банківські картки або не всі типи карток. А ще не завжди знаходились столи, де б я міг укласти покупки. Так що Амстердам і в цьому сенсі не є ідеальним.

Але в будь-якому випадку виробництво товарів і послуг в країні налагоджено і функціонує краще, ніж в Україні. ВВП маленької країни нажаль неможна без сорому порівнювати з українським. І це те, що ми обов'язково повинні перейняти у голландців на нашому європейському шляху. Але набагато важливіше, як на мене, перейняти ось це позитивне ставлення до життя, вміння в будь-якій людині – незалежно від її національності, віросповідання, орієнтації – побачити перш за все рівну собі – людину. Тим самим жителі Нідерландів є відкритими до нових ідей. Вони не відмовляються ні від чого, що здатне поліпшити їхнє життя, тільки тому, що джерело цих новацій «неправильне», не схоже на них. З іншого боку, голландці все одно залишаються самими собою, пам'ятають свою історію – як світлі, так і темні її сторінки – мають уяву, як буде виглядати їхнє майбутнє.

У Нідерландів напевно є свої проблеми. Я ж казав – Амстердам не ідеальний. І це добре. Якби це було не так, то нам, українцям, не соромно було б опустити руки. Гонитва за ідеалом – погане заняття. Але в даному випадку ми просто повинні робити, як жителі Королівства – брати в інших народів, напрямків цивілізації найкраще, що зробить життя рядового українця комфортнішим. Причому, ще раз повторюю, важливішим є не матеріальне благополуччя, а ось це відчуття, що оточуючі не соромляться бути щасливими, не бояться демонструвати свою любов і відкритість світу. Я сказав.