Давно хотів записати цю історію, але все якось нагоди не було. В усній формі вона вже неодноразово звучала в колі друзів, знайомих і попутників в поїзді. Нещодавно оголошений флешмоб #вімагаю_медреформу став останньою краплею. Ось вам результат.

Отже, історія трапилась в Луганську за кілька років до війни. Я йшов пізно ввечері, взимку під час страшної ожеледі додому. Пішки. До будинку залишалося приблизно хвилин п'ятнадцять, коли я став однією ногою в калюжу з крижаним дном. Нога ковзнула, і я відчув гострий біль. Навіть сів на лід від шоку. Потім зусиллям волі встав, зміг дошкандибати додому. Вирішив спочатку, що це розтягнення, трохи полежу і все налагодиться.

Ліг у ліжко, але заснути так і не зміг. Десь о другій годині ночі викликав швидку допомогу. Бригада приїхала швидко, але робити зі мною вони нічого не стали. І мали рацію. Як можна щось робити в цьому випадку без рентгену? Повезли мене в травмпункт.

Треба сказати, що в Луганську в той час на «травмі» спеціалізувалися дві лікарні – №2 та №9. Вони чергували через день. У цей день була черга лікарні №9. Травмпункт її знаходиться на одній з головних магістралей міста – вулиці Оборонній. Сама лікарня розташована приблизно в метрах п'ятистах в глибині житлової забудови. Для подальшої історії це важливо.

Швидка вивантажила мене, дочекалася поки на дзвінок вийшла заспана медсестра і тут же поїхала. Сестра провела мене до рентгену, зробила знімок. За якісь невеликі гроші. Типу на плівку. Лікар подивився на знімок і говорить: «У вас перелом. Ідіть до лікарні». Ви пам'ятаєте, у мене був перелом ноги? Я з хвилину тупо дивився на лікаря, він – на мене. Лікар навіть не вимовляв сакраментального: «Встань і йди». Я просто встав і пішов.

Район був мені не зовсім знайомий, третя година ночі, темінь, ожеледь, я під впливом болю і безсонної ночі. Дошкандибав я до лікарні десь через півгодини, напевно, бо постійно звертав не туди, куди треба. Але все ж прийшов, ось він вхід в лікарню.

Лікар з сестрою знайшлися досить швидко. Лікар подивився знімок і говорить: «У вас велике зміщення, тому потрібна операція». Я природно не міг з ним сперечатися. Звідки я знаю, наскільки велике в мене зміщення?! Питаю: «Скільки?» Відповідають: «Дві тисячі».

У мене з собою було приблизно п'ятсот гривень, взяв гроші про всяк випадок. Пояснюю ситуацію, мовляв вдома гроші є, але з собою мало. Лікар: «Дзвоніть рідним». Я: «Живу сам». Він: «Тоді друзям». Я: «Всі мої друзі на ніч телефон вимикають». Сидимо дивимося один на одного. Час наближається до четвертої години ночі.

Лікар каже: «Наша зміна закінчується о восьмій ранку. Після цього часу вам варто звертатися вже в другу лікарню». Я: «Так мені зараз їхати додому?» Лікар: «Ну, якщо у вас немає грошей на операцію...»

Я шкандибаю до вулиці Оборонної, благо там навіть в цей час стояли машини таксі, їду додому. Вранці видзвонив одного з друзів, в його супроводі приїхав на таксі в лікарню №2. Травмпункт цієї лікарні знаходиться на одному поверсі з приймальним покоєм. На першому. Поки чекав черги, подзвонив колегам, що на роботу сьогодні не прийду. Дійшла черга до мене. Показав знімок. Лікар викликав сестру, і вона повезла мене на спеціальному візку в приймальний покій, туди ж викликали лікаря з потрібного відділення. Він подивився знімок і захотів побачити, як виглядає здорова нога. Для порівняння. Рентген знаходився на тому ж поверсі. Мене відвезли туди, потім знову в приймальний покій.

Лікар вивчив два знімки і повідомив свій висновок: «У вас ніякого зміщення немає, тільки тріщина». З урахуванням того, скільки я шкутильгав на зламаній нозі, це просто чудо! Одним словом, все обмежилося банальним гіпсом, за який я заплатив щось близько двохсот гривень. Поки їхав додому на таксі, подзвонив на роботу, і мені сказали, що колеги вже зібрали мені гроші і навіть знайшли милиці.

Ви думаєте, що це кінець історії? Помиляєтеся.

Через пару днів я поїхав в свою районну клініку, ставати на облік до районного травматолога. Там поки лікар вивчала всі мої знімки, медсестра замінила пов'язку на нозі. А ще тимчасом запитала: «Де накладали гіпс?» Я: «У другій лікарні». А лікар, почувши це, абсолютно спокійно зауважує: «А якби дев'ята, то була б операція».

Фінал, завіса. Будь-хто з вас прекрасно розуміє, що подібна операція, це не тільки втрата моїх кровних двох тисяч (не факт, що обмежилися би цією сумою), але і ймовірність всіляких ускладнень, занесені інфекції і багато чого ще. Висновки робіть самі.

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація