Україні фатально не щастить із міністрами освіти. Не встигли українці оговтатися від українофоба і затятого прихильника «русского міра» Дмитра Табачника, як тепер змушені пожинати плоди керування освітою Лілії Гриневич, вершиною цинізму якого є заборона називати українську мову солов'їною.
Табачник був представником Партії регіонів. Лілія Гриневич – міністр від «Народного фронту». Але принципової різниці між ними немає. Просто, в кожного свої методи руйнації української нації та ідентичності, які закладають міну під майбутнє країни.
Аналізуючи дії Міністерства освіти, Лілію Гриневич сповна можна назвати міністром нацменшин і секс-меншин. Але аж ніяк – українським міністром із питань освіти та науки. Бо політика її міністерства – це політика деградації, денаціоналізації та нав'язування суспільству лівацьких ліберальних псевдоцінностей.
Бездарна позбавлена національного змісту політика української влади після проголошення української незалежності вже привела до втрати Криму та частини Донбасу. Країни Прибалтики пішли шляхом утвердження основ сучасної національної держави, дбаючи про розвиток власної мови та формуючи національну свідомість своїх громадян. А хвора на малоросійство українська влада абсолютно нічого не зробила для демонтажу колоніальної совєтської системи виховання підростаючого покоління.
Вона залишила анклави, де українська мова відсутня взагалі. Дала можливість за державний кошт функціонувати школам з іноземною мовою навчання (російською). Дозволила молодому поколінню не лише не знати українську мову як державну, а й ставитися до неї як до непотрібної. Бо основний акцент української освіти був спрямований не на розвиток української мови, а на збереження права її не знати окремими представниками нацменшин. Наслідки цієї згубної політики не змусили себе довго чекати. Але влада, яка прийшла після Майдану, не зробила жодних висновків. Навпаки, її дії спрямовані на ще більше вихолощення національної складової з української освіти.
Під чітким керівництвом Міністерства освіти та науки, яким керує Лілія Гриневич, Україну намагаються перетворити на територію, в якій відсутня національна складова як така. В якій українці мають не права титульної нації, а є нацменшиною у власній країні.
І ось тепер, на підставі відповідних документів Міносвіти, з навчальних планів вилучаються практично усі гуманітарні дисципліни, в тому числі українська мова за професійним спрямуванням. Зменшується викладання української історії. Законом «Про освіту» узаконили викладання в дошкільних і середніх шкільних закладах державним коштом навчання мовами нацменшин. Замість захисту прав українців влада піддалася на неприхований шантаж з боку Угорщини. Вона готова капітулювати перед тими, хто відверто погрожує Україні. Але не здатна почути голоси українських патріотів.
Але, немовби відчуваючи що робить недостатньо для знищення українського духу в Українській державі, влада вирішила піти ще далі. Вона взяла на озброєння лівацьку неоліберальну ідеологію, віддавши українську освіту на відкуп «грантоїдам-космополітам» та «гендеристам».
Сьогодні вони вже вказують нам, які слова можна вживати, а які ні. Цензурують шкільні підручники. Вважають, що називати українську мову солов'їною є ознакою дискримінації. Нав'язують, що збочення – це норма. Пропагують гей-паради і інші сумнівні дійства. Завдають удару про традиційній сім'ї та цінностям. Проголошують смерть нації. Дійшло до того, що горе-реформатори з Міносвіти пропонують замінити слова «тато» і «мама» на «родич №1» і «родич №2».
В чомусь Лілія Гриневич перевершила навіть Дмитра Табачника. Адже гендерна ідеологія руйнує сім'ю, як оплот любові, безпеки, надійності, захисту, розуміння і духовного тепла. Україна сьогодні веде війну за право на існування. А Міносвіти сприяє розповсюдженню антинаукових ідеологій, які руйнують фундамент нації.
Якщо так триватиме далі, то від України з часом може залишитися тільки назва. Бо дивно і дико жити в державі, де в першу чергу турбуються про права нацменшин, волають про захист секс-меншин, кричать про гендерну дискримінацію та закривають рот корінному населенню. А хто потурбується про українців? Хто захистить їх права на гідне життя, безпеку, можливість реалізації? Хто захистить українську мову? Точно не Лілія Гриневич та її друзі-гендеристи.