Чому ми й досі маємо рецидиви реваншу? Чому повернення до старого й досі можливе? Чому так повільно просуваються реформи? Відповідь на ці питання можна знайти, якщо проаналізувати те, чого наше суспільство «досягло» за минулі роки. Отже,
Спочатку вони прийшли до влади. І безсоромно її пограбували. А народ тим часом, перебуваючи в стані ейфорії, дискутував, згадував історію, пишався і таке інше. І втратив контроль над тим, що насправді відбувалось. Згадайте часи Кравчука і ви зрозумієте, про що йдеться. Як наслідок — країна опинилась над економічною прірвою.
фото з сайту politeka.net
Наступний крок, на мій погляд, був цікавіший. Бо виникла потреба легалізації того, що вже «було досягнуто» (читай — награбовано). Крім того, необхідно було створити механізми, які дозволяли б, отримуючи прибутки не платити податки. А головне — закріпити все це законодавчо. Так з'явились «закони», які діяли лише за певних обставин, даючи суддям можливість «ухвалити, чи відхилити» те, чи інше рішення. Робота ця проводилась доволі ретельно, тому й потребувала багато часу. От і відцарював Леонід Данилович аж цілих дві каденції.
Часи Ющенка та Януковича можна розглядати, як третій етап — невдоволення населення, яке переросло в «помаранчеву» революцію, надія на зміни в країні і таке інше. Але вже працював механізм, який не дозволив все це змінити: інтриги при владі, продажність депутатів та чиновників, чинне законодавство — все це перемножило спроби президента Ющенка на нуль. А система, побачивши свої слабкі місця, перейшла в наступ. Як результат — часи Януковича.
Говорити про Порошенко рано. Але, на мій погляд, це була спроба щось змінити. Досить згадати розбудову армії, досягнення в зовнішній політиці, початок реальних змін. Зроблено мало? Безумовно. І причина поразки полягає в тому, що фундамент системи залишився незмінним та монолітним. Достатньо згадати рішення судів, щоб зрозуміти — система опирається...
