Все таки відчувається сильний колоніальний спосіб мислення багатьох моїх знайомих.

Я реально задовбався бачити фейсбучні рефлексії на те, що відбувається в Росії.
Вони постять високопарні уривки з публікацій «Медузи», відео «Дождя» про малочислені протести в Москві зі сподіваннями, що «россияне вот-вот подимуться і снесут тиранию» і після цього ми помиримося.
Може і «снесут», але все одно побудують такий самий режим. І скоріш за все, ще жорстокіший за попередній. Так у них працюють історичні закони.

Це та реальність, яку треба прийняти.

Це, до болі, нагадує мені прикрий випадок, коли на Донбасі була гаряча фаза війни -> кровопролитні бої за Донецький Аеропорт, Дебальцеве і паралельно з цим розстріл редакції Charlie Hebdo.
І тоді український сегмент Facebook миттю вибухнув емпатією до французів, постячи аватарки "Je suis Charlie" на фоні французького прапору.
Але, на жаль,такої потужної інформаційної підтримки не отримала Українська Армія -> тоді в січні 2015. І цей флешмоб яскраво демонструє меншовартісність.
Чуже горе виявилося ближчим ніж своє власне. При цьому, я рішуче засуджую той терористичний акт, але Франція повинна давати раду своїм проблемам, а Україна — своїм.
Так і зараз, як тільки в Росії хтось пукне то в Україні шириться хвиля обговорення що це зрештою було.

Необхідно раз і назавжди запам'ятати чим далі ми від Росії в усіх сферах, тим вищі шанси на успіх України.

P. S. більшість знайомих, яких я попросив назвати французьке видання, в якому розстріляли журналістів так і не змогли цього зробити.

P.P.S. і тим, хто захоче назвати цей допис проявом «пєщєрнава націоналізма» чи «вапіющєй нєобразованості» хочу сказати, що спровокувало написати ці слова банальне бажання вижити. Не більше.