Хм, історія таки досить дивний процес. Вчора на футбольному матчі «Динамо» (Київ) – «Славія» (Прага) ультрас вивісили банер на якому написано «вибачте, так а хто замовив Гандзюк?».

Так, це ті самі футбольні вболівальники відомі своїми безсмертними хітами «Спасіба житєлям Донбаса за прєзідєнта під…са» та «Путін ху…ло». До слова, ці хлопці одними з перших стали на захист Євромайданів в різних містах. Та й в подальшому, під час Революції Гідності, війни на Донбасі, багато хто з них пішов на фронт. Я це все веду до того, що футбольні фанати, знову якимось містичним чином, виносять на загальносуспільний рівень певну гостру тему, розганяючи пізніше її до мейнстріму.

І цього разу, вони акцентують свою увагу на серйозній проблемі – недореформованність силового блоку української держави. Від слова взагалі.

Ні для кого не є таємницею, що за певні гроші, з поліцією/прокуратурою можна «порішати» все. Дореволюційна міліція мало чим відрізнялася від узагальнених російськими фільмами бандитських угрупувань: вони «кришували», вони «рішали», вони «воювали» за території. За можливість здійснювати цю діяльність, вони платили не тільки данину, а й лояльністю до влади будь-якого кольору. І все всіх влаштовувало.

Після перемоги Майдану, анексії Криму та сумнозвісних подій на Донбасі очевидність реформування цього клубу за вузькими інтересами була продиктована інстинктом самозбереження. Ми ж всі бачили, як з легкістю вчорашні «мєнти» переходили на бік агресора, присягали йому на вірність.

Ну здавалося, що створенні всі передумови для створення нормально функціонуючої поліції. Але бажання було тільки в тієї частини суспільства, яке живе мріями суспільних перетворень. А в інших зацікавлених сторін – був якраз нездоланий потяг до зворотнього. Себто, зберегти тодішній статус-кво. Атестація правоохоронців, здебільшого, проводилася для телекамер. Про це докладніше можуть розповісти активісти, які побачили на власні очі «жагу до реформаторства». А система, тим часом, відновлювалася швидкими темпами і легко дійшла до свого попереднього стану.

Але активізм як явище швидко поширився на всю Україну. Десь більше, десь менше. І рано чи пізно протистояння ідеалістів/реформаторів з усталеними в регіонах кланами, «сім'ями» повинно було дійти до відкритого протистояння.

І звичайно не треба бути провидцем, щоб вгадати чию сторону прийняла «відреформована» поліція (не плутати з патрульними). Перші напади на місцевих правдолюбів були нерішучими. На початку, ще боялися «міфічних правосєків», які приїдуть та кинуть до сміттєвого баку а то й заберуть з собою на фронт. А з плином часу, атаки стали все сміливішими, а зараз за рівнем частоти та жорстокості взагалі повернулися до часів Януковича.

Замах на вбивство Катерини Гандзюк є квінтесенцією боротьби «майбутньої» та «вчорашньої» України. Це тест на виживання нинішньої політичної еліти. Варіантів небагато: якщо вони зрозуміють, що правоохоронні органи таки треба реально реформувати, то збережуть державу на цьому етапі. Якщо спробують зіграти як завжди, то ситуація з кожним подібним випадком виходитиме з-під контролю. І агресії, в будь-яку сторону, не уникнути. Гасло «хто замовив Гандзюк» може стати передвісником загрозливої реальності.