Піднявшись по ескалатору на станції метро «Палац Спорту» помічаю велику групу циган: діти з тюльпанами, матюкливі жінки, хлопаки сидять курять на «кортах». Словом все стандартно .

Якось так вийшло, що їх потужний хижацький інстинкт сконцентрувався на одному мені .

Діти майстерно обступили зі своїми квітами, так щоб не обійшов стороною:
-Купі цвєток, мущіна. Купі, купі, очінь красівий.

Жінки виперли наперед якусь молоду дівчину, в якої живіт більший ніж вона сама та автоматично театрально скривилися, але переграла - наче з'їла три лимони підряд. Не спрацювало .
І тут я вирішив над ними покепкувати і сказав те, що перше прийшло в голову:
-Ешмерге фортран асемблєр, гайз.

Це набір випадкових слів, які нічого не значать в цьому контексті. Вони розчаровано розступилися. Я почав підніматися по східцям. Цигани відійшли ще далі.
-Ееее, дурко-дурко, — протягнула з сумом одна з них і продовжила, — ти падивись, воно ж не наше. Нічого не понімає.

Нахилившись вперед, вона плюнула на підлогу як реальний пацан та вихопила недопалок з рота в одного зі своїх хлопців.
-В смислі не наше?- перепитала в неї одна дівчина, спершись на стіну.
-Ну, оно не українєц, — сказала старша у відповідь, випустивши клубок сигаретного диму.

«Дожився» — подумав я .