Вкотре переконуюся, що столичне метро — це дивовижне місце. На станції «Вокзальна» у вагон заходить маленька дівчина у новенькому військовому одноострої. На її тендітних плечах висів величезний рюкзак. Мабуть у весь її зріст.
Вона стала біля двох накачаних бородатих чуваків. Вони всю дорогу обговорювали «жим», «падходи к штангє». А ще їх чомусь постійно крутило зі сторони в сторону.
Дівчина-військовослужбовець нечайно зачепила одного з них своїм гігантським рюкзаком.
-Девушка, астарожнєй пажалуста,- промовив один з них.
Ніхто з пасажирів не встиг вимовити й слова на її захист як вона швидко повернулася на звук. Дівчина грізно заглянула у вічі «качку».
-Ти чого вилупився??? — з її маленьких вуст вилетіли потужні слова.
Качок знітився та почав сильно тупити
-Ви ета...
Його показна хоробрість почала швидко танути.
-Рюкзак мій мішає??? Нічого потерпиш!- запевнила воїн і продовжила.
-Я на війні з самого початку, ще з 14 року. Тоєсть давно вже воюю. А ти ж мабуть откосив і жопу свою на дивані качав? І писав в інтернеті підказки як воювати треба?- запитала дівчина.
Здоровань моментально почервонів та став як буряк
-Ви міня нє так понялі,- невпевнено пробурмотів «качок», опустивши очі додолу.
Він переглянувся зі своїм товаришем і вони хутко поспішили до виходу.
Дівчина стала біля мене, глибоко видихнула, вставила навушники і включила музику...
P.S. Під час того як я її пригостив кавою та шоколадним чіз-кейком (вона про нього мріяла пів-року) воїн розповіла, що спочатку воювала в одному з добровольчих підрозділів, а з 2016 року перевелася до механізованої бригади.
