Іду, точніше сказати, сковзаюсь по Великій Васильківській. Слизько, капєц. Підсковзуюся та падаю в велику калюжу. Я так давно не матюгався...
...Раптом мене з цього болота різко підняла чиясь сильна рука. Можна сказати вихопила з нього. Я з неабиякою цікавістю поглянув на рятівника...і зомлів...
Переді мною стояв Пєрвий, тобто Петро Олексійович. Він голосно лаявся та витирав серветаками багно з рук.
Він тепло поглянув на мене.
-Ну, шо давай кажи, голосувать за мене будеш?
Я мовчки показав йому на брудні куртку та джинси і заперечно хитнув головою.
- Та заї...задовбали ви вже!- крикнув він роздратовано.
- Це шо я не прибрав сніг? Я забив на Київ..?Я ж президент України а не мер Києва!!!
- Ну а хто?- несміливо запитав я.
- Хто-хто, австрійське Сцикло в пальто, — відповів він.
-Президент займається.., — тут він демонстративно підвищив голос прямо як на мітингу у Вінниці.
Порошенко по-діловому загинав пальці, розповідаючи про свої здобутки. Але швидко зрозумів, що поблизу немає людей тому й понизив голос.
-А ти Армії помагав?- запитав він грізно в мене.
- Ну...трохи,- почав своє речення я. Але Президент різко мене перебив словами.
-То ти ху... фігньою страдав а не помагав. Армію витягнув я і Бірюков. Поняв чи нє?
-Скажи, а ти Томос бачив? — майже на крик перейшов він.
-Показать???
На цих словах він потягнувся рукою в кишеню...щоб дістати носовичок, а не те, що Ви подумали 
-Та ні, не треба, — злякано відповів я.
-Ну, ладно давай біжи на свою роботу. І запомни — в 2023 году вступаємо в НАТО...
-Так, нас ще ніхто не гукав туди, — зніяковіло сказав я.
Президент різко повернувся до мене і на вухо сказав.
-То все Йуля триндить, понімаєш. Менше її слухай, бо в псіхушку попадеш. Вона таку ху...фігню городить ліш би тобі понравиця.
-Ну, всьо, давай пака. А і да, не забудь або я — або Путін.
Він прощально махнув мені рукою як соліст Скорпіонс у 18-му прощальному турі.
...Різкий перегар миттю реанімував мене.
-Руку нє сламал, парєнь? — запитав в мене бородатий безхатько. Він кинув на тротуар свою «кравчучку» повну акуратно складених картонних коробок. Він повільно підняв мене. Я ошелешено шукав очима кортеж Президента — його не було 
-Давай, давай, — приговарював мені безхатько, — а то єшчьо прастудішся.
...От і привидиться ж 
