Український сегмент інтернету не встиг як слід позловтіхатися від смерті Йосипа Кобзона як додалася інша, не менш важлива новина – в донецькому ресторані з милозвучною назвою «Сєпар» знищили лідера терористичного угрупування ДНР Алєксандра Захарченко.

Звичайно, що російські медіа відразу звинуватили в цьому українську ДРГ (диверсійно-розвідувальну групу). Ми це вже чули не раз. Особливо смішно це звучало, коли російські спецслужби зачищали «маладиє і працвєтающіє рєспублікі» від командирів, які вийшли з-під їх повного контролю. Потрібно також згадати мінометний обстріл тролейбусної зупинки «Донецькгірмаш на мікрорайоні Боссе. А потім терористи зізнаються про те як вони через розбірки вбивали не тільки один одного а й знищували мирне населення. І це ніяк не применшує заслуг українських військових, просто всі розуміють, що всі командири Л/ДНР з самого початку погоджувалися на ліквідацію, тому немає сенсу ганятися за одним йолопом, якщо на його місце завтра приженуть іншого, і тд.

Така участь як Захарченка наздогнала майже всіх «героїв руской вєсни». Цей мартиролог -- досить довгий. Але за цією ейфорією нам не потрібно забувати, що ми живемо в світі Realpolitik. А це значить, що нічого випадкового не відбувається. І смерть Захарченка — це непросто розбірки поміж бандитами за два КАМАЗи курятини.

Я переконаний, що мало хто сумнівається в тому, що Росія понад усе хоче впхнути «невпіхуємоє» тобто ДНР та ЛНР назад в Україну. Звісно ж на своїх умовах. Вони досить прості — ці злоякісні утворення повинні підірвати країну зсередини і не дати можливість інтегруватися до євроатлантичних структур. Розмови про вибори на непідконтрольних українському уряду територіях ведуться вже давно. Кожна зі сторін хоче провести їх за власним алгоритмом: Україна бажає виведення російських військ, контролю над кордоном та застосуванням власного виборчого законодавства, Москва ж виступає за свій, який полягає в законодавчому закріплення особливого статусу Л/ДНР. При цьому ніхто поступатися не збирається, адже наслідки таких кроків наперед прораховані.

Не так давно, Путін поводився як зрадлива дівка, погрожуючи ЄС та США «особливими відносинами» з Китаєм. Але ці казки про взаємну вигоду торгівлі з Пекіном він може розповідати своїм зомбованим виборцям — реальність же зовсім інша. Як би московський цар не крутив хвостом, він прекрасно розуміє, що основний покупець його енергоносіїв — це ЄС. І все було б нічого , але тут цей Донбас…

Коротше кажучи, Путін, вбивством Захарченка, показує ЄС готовність до переговорів щодо ре-активації Мінського процесу та впихування цих недореспублік Україні. Адже, прибравши одіозних персон з Л/ДНР він показує, що тут можна проводити вибори. Бо токсичних публічних фігур вже немає. І Кремль цим ніби робить поступку, очікуючи тепер те, що ЄС почне тиснути на України відносно інтеграції Донбасу.

Тому, осінь цього року буде повною на «зради» бо українські партнери почнуть тиснути на Київ з приводу переговорів відносно проведення виборів в Л/ДНР та їх легітимізації. Мабуть, це обговорювалося на зустрічах Путіна з Меркель та Макроном.