Спочатку – Дубінський. Тепер – Семенченко. Далі – буде.

Звичайно, кінцева мета – Коломойський.

Можна говорити про зовнішнє управління Україною з боку США. Але найбільше про це кричать ті, хто хоче, щоби зовнішнє управління Україною знову здійснювала Росія, як це було в часи Януковича.

Зеленський робить обережні кроки назустріч Байдену. Нам, кров з носа, потрібна допомога США й особливо Міжнародного валютного фонду. З іншого боку, Зеленський боїться здати в Україні всі паролі й явки. Ось і крутиться, мов вуж на сковорідці.

Схоже, що Дубінським і Семенченком пожертвували з подачі самого Коломойського. Ба, більше! Здається, він готовий навіть сісти – але в Україні, очікуючи на рішення найсправедливішого у світі Печерського суду під орудою Портнова. Це набагато краще, ніж депортація до США. Байден зараз зайнятий трішки іншими проблемами, але й для Бені настане зірковий час. Тоді події з космічною швидкістю і в геометричній прогресії можуть змести колишнього жидобандерівця.

Пожертвувавши Дубінським і Семенченком, Коломойський дав зрозуміти Порошенку, що зменшує шквал критики проти нього. Мовляв, замов за мене словечко перед Байденом. Але якби ж то тільки ці особи нападали на Порошенка. Іншим мовчати Коломойський команди не давав. Тому до кінцевого порозуміння між олігархами ще не дійшло, але ж важливий навіть не кінцевий результат, а процес.

Ті, хто служить Коломойському, повинні зрозуміти одну просту річ: нема нічого вічного під сонцем. Улюблений олігарх задля спасіння власної шкури здасть їх з потрухами і навіть не скривиться.

Навряд чи такі помірковані кроки Зеленського задовольнять Байдена. Якщо ж розв'язання проблеми з Коломойським розтягується в просторі й часі, це може призвести до ще більшої кризи в українсько-американських стосунках. На жаль, крайніми вкотре опиняться українці.