Білоруські військовослужбовці з особового складу отриманого від росіян оперативно-тактичного ракетного комплексу «Іскандер-М» вже завершили підготовку в Росії. Цей комплекс є однією із систем доставки російської ядерної зброї, яку планується розмістити в Білорусі вже з 1 липня. Вона залишиться під контролем Москви, самостійно нею скористатися білоруси не зможуть.

Тимчасом НАТО наразі не бачить жодних змін у ядерній позиції Росії, які б спонукали Альянс змінити його власну. Вважається, що ознаки зростання загрози застосування ядерної зброї відсутні.

Схоже, що така реакція враховує виключно військові оцінки, за якими на практиці розміщення ядерної зброї в Білорусі нічого особливого в безпековій ситуації країн східного флангу НАТО та України не змінить.

Але необхідно розуміти, що у політичному вимірі з точки зору Москви такий крок є ще більшим прив'язуванням Мінська до себе, ще один привід для постійного утримання своїх військ на білоруській території. Стабільність режиму Лукашенка перетворюється на безпеку найнебезпечнішої російської зброї. А Захід фактично не має інструментів для формування політики щодо Білорусі і не в змозі заблокувати найгірший сценарій поглинання її Росією.

До того ж міністр оборони Білорусі нещодавно заявив про початок дій, пов'язаних з передислокацією до РБ вже стратегічної російської ядерної зброї, що може стати додатковим кроком до ескалації загрози в цілому Балто-Чорноморському регіоні.

Чи адекватні стримуючі засоби Заходу новій ситуації?

Польський аналітичний центр Strategy&Future ставить питання щодо стратегічних рішень, які Польща повинна буде ухвалити до кінця 2023 року, адже вони напряму стосуються і пов'язані з Україною.

Експерти центру наголошують на необхідності глибокої публічної дискусії щодо:

• Альянсу з Україною;
• Ролі США в регіоні і те, яку об'єднуючу функцію для такого союзу мають відігравати Сполучені Штати;
• Питання військових гарантій США щодо Польщі та України, конвенційних і ядерних, що випливають з розширеної системи ядерного стримування і змін у ядерній стратегії США;
• Напрямку реформування польської армії, її спроможності та витрат на неї.

Метою є ефективно діяти у всіх ситуаціях суперництва і боротьби з Росією аж до реального розгортання колективної оборони відповідно до статті 5 Вашингтонського договору, найважливішого положення НАТО, яке повинно бути гарантією польської безпеки.

Експерти вважають, що втрати Росії у конвенційних озброєннях у війні з Україною призведуть до зростання значення інших сфер – насамперед, операцій нижче порогу війни та засобів впливу з використанням ядерного потенціалу.

Польські експерти занепокоєні тим, що НАТО реально не приймає активну оборонну стратегію, яка мала б дуже позитивний вплив на безпекову ситуацію. Тому Польщі потрібно адаптувати власні військові можливості на сході до ситуації, що склалася.

Для цього необхідно:

• Створення власного війська, готового до активної оборонної стратегії, щоб контролювати ескалацію конфлікту і таким чином впливати на залучення США до фази напруженості та конфлікту з Росією.
• Проведення нових переговорів про розширення ядерних гарантій з боку США.
• Ініціювання переговорів з Україною та іншими партнерами (але без американців) про створення власного потенціалу глибокої розвідки, системи ситуаційної обізнаності та ракетного потенціалу великої дальності, тобто започаткування спільної програми розробки крилатих і балістичних ракет.

Які гарантії розширеного ядерного стримування США потрібні?

Аналітики переконані, що ключ до нейтралізації ефективності доктрини ядерної деескалації полягає в тому, щоб зруйнувати розрахунки Москви та її віру в те, що вона може перемогти в цій грі.

Вони пропонують вимагати зміни декларативної доктрини НАТО. Тобто потрібно зменшити «стратегічну невизначеність», яку НАТО застосовує, коли йдеться про умови застосування ядерної зброї.

НАТО має чітко донести керівництву Росії, що обмежене застосування ними ядерної зброї отримає симетричну, неминучу і швидку відповідь з боку НАТО з використанням тих самих засобів.

Польща повинна рішуче вимагати, щоб будь-яка концепція архітектури безпеки в Центрально-Східній Європі включала положення про гарантії розширеного ядерного стримування, надані в першу чергу Сполученими Штатами і, можливо, Великою Британією. А мінімальною відповіддю на комюніке Путіна про плани розміщення ядерної зброї в Білорусі має стати оприлюднення аналогічного комюніке з боку США про адаптацію польських літаків для перевезення ядерних бомб B61 і намір створити інфраструктуру, необхідну для їх зберігання.

Вже сьогодні здатність Польщі відповісти в односторонньому порядку на можливе застосування Росією ядерної зброї має вирішальне значення для управління ескалацією. Альтернативою може бути набуття самостійних можливостей, достатніх для нанесення масованого вогневого удару по російських цілях, розташованих в Калінінградській області, або які дозволяють наносити удари засобами ураження середньої дальності (понад 1000 кілометрів) по стратегічно важливих елементах російської інфраструктури.

Стратегічні рішення, які має ухвалити Польща

Можливість завершення війни слід пов'язувати з появою нової системи безпеки, яка обов'язково включатиме Україну.

Однак можливо, що на Вільнюському саміті 11-12 липня цього року для України може бути відкрита лише перспектива членства «в прийнятних часових рамках з одночасними зусиллями щодо побудови „перехідної системи“ для гарантування безпеки».

Розглядаються ймовірні сценарії, в тому числі варіант направлення в Україну військового контингенту в якості стабілізаційної та миротворчої місії, до складу якої увійшли б збройні сили країн-членів НАТО. Деякі американські експерти йдуть ще далі, пропонуючи формування міжнародного, бажано під егідою ООН, військового контингенту, який би гарантував дотримання умов припинення вогню.

За оцінками S&F, якщо таке рішення буде прийняте як Україною, так і країнами НАТО, Вашингтон намагатиметься покласти більшу частину тягаря на своїх союзників.

Це означає, що протягом кількох місяців Польща може зіткнутися зі стратегічною дилемою щодо можливого розгортання збройних сил в Україні в рамках такої місії. У групі держав-союзників, які можуть надати Україні військові гарантії,  окрім США та Великої Британії, також називається Польща. А відтак, навіть за умови дотримання можливого перемир'я на початковому етапі, Польща може бути «втягнута» у війну в довгостроковій перспективі.

Що робити Україні?

Війна вже довела, що Київ має збройні сили, здатні чинити ефективний опір Росії, і це спростовує заперечення, що вступ України до НАТО означатиме збільшення тягаря для інших країн Альянсу, не даючи нічого взамін. Українська армія має найбільший бойовий досвід в Європі і швидко впроваджує натівські стандарти.

Зважаючи на усі можливі пропозиції щодо проміжних рішень, Україні варто продовжувати наполягати на якнайскорішому повноцінному членстві в НАТО. Засадничою вадою усіх проміжних варіантів є відкладання його на «після війни», тоді як саме вступ України й прискорив би її завершення.

НАТО не слід боятися прямої війни з Росією, вона є значно слабшою. Але Путін завдав удару по інтересам НАТО і США ще першим вторгненням в Україну в 2014 році.

На геополітичному рівні напад на Україну де-факто вже був оголошенням Росією війни НАТО. Саме тому, що держава, в якій відбувається конфлікт не мала великих шансів отримати зовнішні гарантії безпеки, Росія вже тоді військовим шляхом заблокувала європейську та євроатлантичну інтеграцію України.

То що, ЄС чи НАТО не можуть прийняти Україну без згоди Росії?

Час це змінити та позбавити Росію такого права вето, яке їй не належить.