Генеральний штаб Збройних Сил України сьогодні проінформував, що зафіксовано ознаки підготовки збройних сил Республіки Білорусь до прямого вторгнення на територію України. «Сили оборони нашої держави готові до відсічі. Безпосереднє залучення білоруських військ до збройної агресії РФ проти України, всупереч волі рядових військових і переважної більшості білоруського народу, стане фатальною помилкою Олександра Лукашенка», — повідомляє Генштаб.

У цьому контексті примітною є думка польського аналітика Марека Буджіша, радника двох міністрів у минулих урядах РП, експерта з питань Росії та пострадянських країн. Він зазначає, що у такому разі активні військові дії можуть бути перенесені територію Білорусі, на яку також чекає глибока економічна криза, акції саботажу та загострення внутрішньої ситуації. Білоруський режим повинен з цим серйозно рахуватися.

Детальніше – у повному тексті статті.

Війна змінює становище Мінська. Настав час знову підняти білоруське питання

17 березня 2022 року

Багато сигналів вказують на те, що режим Лукашенка починає «тріщати» або принаймні позиціонувати себе в новій, післявоєнній реальності. Це відкриває можливість для Заходу розпочати гру.

У вересні 2020 року під час написання статті у своїй книзі видавництва «Нова Конфедерація» («Ілюзія вільної Білорусі. Як можна втратити батьківщину, борючись за демократію") я сформулював гіпотезу, що військова інтеграція з Росією, втрата Мінськом автономії у військових питаннях матиме фундаментальні негативні наслідки для безпекової ситуації як Польщі, східного флангу НАТО, так і України.

Події минулого року підтвердили цей діагноз, як з нашої точки зору (міграційна криза), так і, перш за все, з точки зору Києва. Білорусь, і варто це повторити, є країною фундаментального значення для безпеки в нашому регіоні, і поведінка влади в Мінську, ступінь незалежності тамтешнього режиму від Москви є фактором, на який ми повинні впливати.

Білоруська політика заново

Також варто застерегти нашу еліту від максималістичної політики, яку ми безуспішно намагалися проводити після фальсифікованих виборів 2020 року. Дії в стилі "все або нічого" зазвичай закінчуються провалом, сприяючи консолідації прихильників режиму, який сьогодні, особливо у зв'язку з російсько-українською війною, стоїть перед важким вибором. Розважлива політика Польщі не повинна зводитися до висунення максималістичних вимог (хоча Лукашенко має піти). Скоріше, треба думати про те, як, не ризикуючи дестабілізувати ситуацію в сусідній країні, спроектувати її перехід від диктатури до демократії та від російського табору до статусу дружньої держави, а в кінцевому підсумку до сім'ї західних держав.

Я пишу про це, тому що вважаю, що зараз настав час, коли політична лінія Варшави, а отже, я сподіваюся, і США та Європейського Союзу, має формуватися "у білоруському напрямку". Якщо російсько-українська війна закінчиться політичною поразкою Москви, а все більше на це вказує, тоді питання Білорусі має бути знову внесено до порядку денного. Це тим актуальніше, адже надходить багато інформації, що режим починає "тріщати", або принаймні позиціонувати себе в новій, післявоєнній реальності, і це відкриває можливість для Заходу почати гру.

Офіційна пропаганда підкреслює меседж про те, що Лукашенко врятував свою країну від втягнення в небажаний і непопулярний конфлікт

Про заворушення в білоруських збройних силах, пов'язані з війною в Україні та перспективою втягнення Мінська в конфлікт, у коментарі щоденнику Israel Hayom розповів радник Святлани Ціхановської Франак Вячорка. На його думку, первинні плани Росії, які передбачали участь білорусів у війні вже на ранній фазі, були зірвані через протидію офіцерів білоруських збройних сил, багато з яких повинні були піти у відставку, а деякі вирішили емігрувати. Ще одна хвиля спекуляцій щодо можливого вступу Білорусі у війну була пов'язана з нещодавнім візитом Лукашенка (11 березня) до Москви та його зустріччю з Путіним.

Росія, перед обличчям втрат на фронті та очевидного вичерпання імпульсу своїх збройних сил, мала натиснути на Мінськ, щоб той  включився. Переговори між білоруським диктатором і президентом Росії тривали 5 годин. На риторичному рівні Лукашенко звинуватив Україну в підготовці нападу на Білорусь і Росію, що мало виправдати розв'язання війни Москвою. Однак щодо ключового питання, а саме про вступ Мінська в конфлікт, переговори не дали, як видається, бажаного з російської точки зору ефекту. Принаймні наразі. На думку Пентагону, досі не спостерігалося реальної підготовки білоруської армії до участі у війні в Україні на боці Росії, що в ситуації, в якій минуло кілька днів після московських переговорів, є істотним сигналом, що свідчить про  зміну ставлення Мінська.

Тим більше, що про рішучість Москви змусити Лукашенка активно включитися в конфлікт свідчить той факт, що в день, коли були заплановані переговори в Москві, російські ВПС атакували село в Білорусі, прилетівши з боку України. На думку Києва, це мало зробити більш правдоподібним твердження про те, що відповідальність за атаку несуть українські ВПС, і що це може становити casus belli.

Разом з тим не можна виключати, що в разі продовження війни активні військові дії можуть бути перенесені на територію Білорусь – і режим повинен серйозно поставитися до такої можливості.

Проте, схоже, Мінськ не має ані найменшого бажання активно брати участь у військових діях на боці Росії і надання доступу для її збройних сил на свою територію, до своєї комунікаційної, медичної та військової інфраструктури вважає максимальним рівнем підтримки російської "спецоперації" в Україні.

Про таке ставлення свідчить також аналіз офіційної лінії білоруської пропаганди та виступів Лукашенка. У ньому підкреслюється як той факт, що Білорусь не є стороною війни і виступає за вирішення суперечок шляхом переговорів, а не військових дій, так і рішуче підкреслюється меседж про те, що Лукашенко врятував свою країну від втягнення в небажаний і непопулярний конфлікт.

Чому Білорусь не втягується у війну

Мотиви Мінська цілком очевидні. Втягування, особливо на нинішньому етапі конфлікту, коли надії на бліцкриг провалилися, не може принести правлячому табору жодної користі. В умовах продовження політичної напруги та все ще високого рівня підтримки опозиції, відправка в Україну власних збройних сил, багато з яких є призовниками, гарантує зростання внутрішньої напруженості.

Поки що Лукашенко контролював ситуацію в країні, орієнтуючись на силові відомства, зокрема на армію, але й у цій сфері участь у війні може принести лише втрати. Поглиблення бродіння в армії та зростання соціального спротиву, якщо білоруські солдати взяли би участь у боротьбі, точно не посилять позиції влади. У Білорусі вже зафіксовано декілька диверсійних актів, які взяли на себе бійці BYPOL, організації, заснованої колишніми співробітниками, а сьогодні опозиціонерами, вихідцями з білоруських силових міністерств.

Офіційна інформація білоруського МВС також свідчить, що між 28 лютого та 1 березня залізнична інфраструктура Мінської, Могильовської та Гомельської областей була пошкоджена щонайменше тричі, щоб перешкодити руху потягів, які постачають спорядження російськім військам, що діють в Україні. У наступні дні було затримано щонайменше двох осіб, які знищили системи керування рухом, у тому числі працівника білоруської залізниці.

У ЗМІ також з'являлися повідомлення про формування українських загонів територіальної оборони, які воюють проти Росії, до складу яких увійшли білоруських емігранти, а представники варшавського Центру допомоги білорусам, які бажають стати на бік України, публічно повідомляли про велику кількість добровольців. Тому не можна виключати, що в разі продовження війни активні військові дії можуть бути перенесені територію Білорусі – і режим повинен серйозно з цим рахуватися.

Експерти аналітичного центру BEROC, більшість з яких змушені були емігрувати в Україну, вважають, що цього року варто очікувати на 40% інфляції.

З іншого боку, сценарій швидшого завершення конфлікту через операційним тупик, в якому опинилася російська армія, скоріше не обіцяє жодних сприятливих рішень з точки зору Мінська. Поступки Росії, якщо такі будуть, можуть означати, що Лукашенко та правлячий табір також будуть змушені заплатити політичну ціну. Економічні наслідки вже оголошених санкцій можуть закінчитися більш серйозною кризою у випадку Білорусі, яка має меншу та слабшу економіку, ніж Росія.

Мінськ також не має таких резервів, як Москва. У лютому, за офіційними даними, інфляція в Білорусі склала 1,6% порівняно з попереднім місяцем. У січні становила 1,5%, що, за оцінками експертів, означає, що на у масштабі року можна очікувати зростання цін на понад 20%. Але це не найгірший сценарій – експерти аналітичного центру BEROC, більшість з яких змушені були емігрувати в Україну, вважають, що цього року скоріше варто очікувати 40% інфляції.

Що стосується продуктів харчування та інших споживчих товарів, то ситуація може бути ще гіршою і це за позитивного сценарію для Мінська, без подальших санкцій та макроекономічних потрясінь, пов'язаних із війною в Україні. Навіть якщо не очікувати офіційного банкрутства держави (такий сценарій, хоча і можливий, але менш імовірний через те, що Білорусь в основному  має борг перед Росією), перспектива глибокої кризи та зростання соціального невдоволення є реальною.

Уникнути участі у війні в Україні та розпочати потихеньку відновлювати контакти із Заходом на випадок, якщо Путін політично не виграє війну – це перші кроки, на які міг би вирішити піти Лукашенко.

Тому Лукашенко має враховувати, що переможена Росія не зможе або не захоче прийти йому на допомогу у разі загострення внутрішньої ситуації. Росія, яка виграє війну з Україною і, як наслідок, зміцнює свої позиції, може бути не зацікавлена в підтримці норовливого і важко співпрацювати білоруського сатрапа. Перемога Росії також означає збереження драконівських санкцій Заходу, що вплине на ситуацію в Білорусі. З точки зору Мінська, єдиним шансом вийти з поточної ситуації без ще більшої шкоди, здається, є повернення до традиційної, хоча і з обмеженим простором для маневру, політики балансування.

Уникнення участі у війні в Україні та тихий початок відновлення контактів із Заходом на випадок, якщо Путін політично не виграє війну – це перші кроки, на які може вирішити Лукашенко. Чи дозволить це йому утриматися при владі? Побачимо. Тим не менш, зараз найкращий час для Варшави почати думати "що далі" у питанні про майбутнє Білорусі.