Дружній та водночас критично-ґрунтовний аналіз з Польщі. Голова ради з питань безпеки і оборони при Президенті РП, професор Лодзького університету Пшемислав Журавський вель Граєвський розглядає перший етап російсько-української війни після масштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року. Висновки провідного польського політолога щодо недоліків російської армії, сильних сторін ЗСУ, а також бачення шляхів покращення бойової ефективності не лише нашого, а й польського війська на основі набутого українцями бойового досвіду, читайте у стислому викладі останніх статей і виступів автора.

Від себе додам, що синергія потенціалів України, Польщі та країн Балтії, поєднання найсучасніших натівських озброєнь, нашого унікального бойового досвіду протистояння з РФ із безпрецедентною до цього часу солідарністю, економічною доцільністю і спільним розумінням головних загроз, здатне створити надзвичайну мілітарну та економічну потугу в Балто-Чорноморському регіоні.

 Україна виграє війну з Росією. Чого вона вчить Польщу?

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, яке триває з 24 лютого цього року є першою в Європі з 1945 року симетричною війною з високою інтенсивністю бойових дій, яку ведуть великі країни, що перебувають на однаковому рівні технологічного розвитку, в тому числі одна, яка раніше вважалася військовою наддержавою. Перший етап цієї війни щойно завершився, що дозволяє зробити висновки, корисні у тому числі для майбутньої структури Війська Польського.

 Збройні Сили України

24 лютого війна увійшла в нову фазу – повномасштабне зіткнення, але розпочалася вона в 2014 році. Восьмирічні бої на Донбасі, де в бойових діях брали участь близько 240 тис. осіб, сформували армію, про яку експерти справедливо писали, що вона є найкращою з тих, що будь-коли мала Україна. Ще навіть до лютого цього року Київ єдиний у світі мав армію з досвідом багаторічних боїв з москалями. Цей факт разом із засвоєним з минулого досвідом пізнання природи Росії та її збройних сил означав, що українська армія будувалася не для теоретичної війни з уявним ворогом, а для зіткнення саме з ворогом з відомими цивілізаційними, технічними, соціальними, політичними та військовими параметрами.

Україна усвідомлювала, що її армії доведеться захищати територію своєї країни від пограбування, а населення від винищення. Сусідячи з Росією зі сходу і північного сходу, маючи угруповання російських військ на півдні в окупованому Криму та на заході в Придністров'ї, і будучи змушеним рахуватися з нападом з території Білорусі, Київ потребував великої армії, здатної оборонятися в усіх цих напрямках і убезпечувати внутрішні райони країни як від повітряно-ракетних ударів, так і від десантування парашутних і аеромобільних військ (що перекидаються на вертольотах). Тому концепцію невеликої професійної армії довелося відкинути як абсолютно непрактичну. Україна є країною, територіально більшою ніж Франція, і навіть найкраще навчений та оснащений солдат має нульову бойову цінність у тому місця, де його немає.

Тому Україна протистояла російському удару, маючи в своєму розпорядженні близько 200 тис. регулярних оперативних сил і близько 240 тис. резервістів з фронтовим досвідом, набутим на Донбасі. Масовий приплив добровольців до військ територіальної оборони після 24 лютого збільшив ці сили ще щонайменше на 100 тис. і вони продовжують зростати, причому деякі з цих людей не можуть бути використані відразу в бою через відсутність військової підготовки. Однак перші з них, приблизно через 50 днів війни вже завершили базову підготовку і починають надходити до передових частин, посилюючи Збройні Сили України на наступному етапі війни.

Розвідка як основа планування

Українці добре усвідомлювали наміри москалів, напрямки їхнього нападу та спосіб дії. Цей результат став поєднанням принаймні двох основних факторів: роботи української розвідки та інформації, отриманої завдяки американській супутниковій розвідці. Не можна виключати співпрацю розвідок інших країн НАТО на користь Києва, але, зважаючи на характер обговорюваного питання, ми не маємо інформації на цю тему. Високі втрати серед вищого командування російської армії свідчать про точність українських ударів і викликають підозру в безтурботності російських командирів у використанні систем електронного зв'язку, що дозволило відстежувати їх позиції та ефективно ліквідувати.

Російська розвідка зазнала невдачі по усіх лініях. 170 москалів тисяч увійшло в Україну (меншою чисельністю, ніж українські оборонці) у похідному, а не в бойовому порядку, очікуючи розвалу української армії та розраховуючи скоріше на збройну демонстрацію, як у Криму 2014 року, ніж на війну. Результатом стала поразка російських військ у прикордонній битві на півночі, що супроводжувалася численними втратами. Цікаво, що російська армія везла з собою мобільні крематорії та мішки для тіл. Проте на важкі бої вона не очікувала.

Разом із застереженнями американської розвідки перед вторгненням про підготовлені «розстрільні» списки, а також з огляду на злочини росіян на окупованих територіях, це дає підстави зробити висновок, що загарбники мали підготовлений план знищення політичної еліти України аж до рівня сільського самоврядування, і були технічно підготовлені до цієї операції.

 Керівництво

Президент Зеленський обмежився діяльністю в політичній сфері, підтримкою національного бойового духу та надиханням на допомогу з-за кордону. Оперативне командування він доручив генералам української армії, які багато ініціативи залишили в руках польових командирів. Українська армія з перших хвилин бою усвідомлює загальну мету дій і поділяє її, а офіцери, які керують операціями, знають, що і для чого вони роблять. Через свою специфіку сили територіальної оборони (ТрО) тим більше осмислено діють на власній території, знаючи, що, для чого і де повинні зробити.

У російській армії політичні цілі переважають над військовими, а Путін намагається поставити оперативні цілі і з політичних міркувань втручається в хід операції. Сумнівно, щоб старші військові чини мали сміливість і волю  інформувати його про всі подробиці та причини зазнаних поразок. Командири нижчого рівня відповідно до отриманих наказів ведуть свої війська з пункту А в пункт Б, не знаючи мети всієї операції, в якій вони беруть участь. Тому вони не можуть проявляти жодної ініціативи, спрямованої на її досягнення.

Ефект є очевидним. Розклад дій російської армії тепер підпорядкований політичній потребі отримання чого-небудь, що можна було б представити як успіх до 9 травня — радянської річниці «дня перемоги». Востаннє цей спосіб ведення війни представила австро-угорська армія, намагаючись підкорити Белград на день народження Франца Йосипа в 1914 році з відомим, трагічним для неї результатом.

 Зіткнення

Глибокі прориви на північному фронті були по суті вторгненнями бронетанкових і механізованих військ уздовж головних шляхів, що дозволило українським силам ТрО, опираючись на посилені міські підрозділи, зв'язувати боями наступаючих росіян, створюючи в такий спосіб умови для ефективних контрударів українських оперативних військ та підставляти колони постачання окупантів під атаки підрозділів тероборони у сільській місцевості. Цей факт у поєднанні з наслідками поширеної в російській армії корупції (російські війська, з весни кочуючи по полігонах, розікрали, а простіше кажучи – пропили значну частину пального та інших матеріалів, які солдати встигли розпродати) призвів до краху російської логістики.

Наступаючі колони загрузли під вогнем оборонців та через нестачу пального, мастильних матеріалів, продовольства та боєприпасів. Медичні пакети, видані російським воїнам, мали дату виготовлення 1978 рік і містили зіпсовані пов'язки. Харчові пайки були прострочені. Деякі бойові машини були з розпроданою оптикою та іншими приладами. Їх вистачило б, щоб налякати беззахисних мирних жителів, але не для війни зі справжніми військовими, які прагнуть воювати. Залишається загадковою нездатність Росії успішно здійснювати кібератаки та завоювати абсолютний контроль над повітрям. Москалі справді мають авіа- та ракетну перевагу, але це не дає їм можливості досягати політичних цілей. Літаки і ракети не займають міста і не встановлюють окупаційні адміністрації чи колаборантів. Для цього потрібна піхота.

Втягування москалів у запеклі міські бої у Маріуполі, загроза загрузнути в подібних сутичках в Харкові та Києві, а також у багатьох інших містах, свідчить про те, що план завоювання Росії був абсолютно нереальним. Удар  на занадто багатьох оперативних напрямах унеможливив створення навіть локальної вирішальної переваги агресора, необхідної для ефективної атаки (вважається, що для цього необхідно співвідношення сил 3:1 на користь нападника). Окрім степового півдня, москалі ніде не досягли місцевого успіху.

Перекидання деморалізованих розгромом військ з північного фронту на наступ на Донбасі та для натиску на вісь Ростов-Маріуполь-Крим, не обіцяє Москві успіху. Однак Україні, крім припинення наступу загарбників, ще належить відбити окуповані території, тобто перейти в контрнаступ. Для цього потрібна важка зброя — танки, САУ, БМП тощо, тобто бойові платформи, здатні поєднувати крупнокаліберні засоби ураження з рухом. Легких засобів оборони не вистачить.

 Висновки для України

Україна витримає стільки, скільки мусить, аж до поразки Росії. Україна виграє цю війну. Росія не в змозі окупувати величезну країну з населенням понад 40 мільйонів людей.

Україна, яку протягом двох місяців атакують російські нападники, героїчно захищається та дає собі ради. Українці взагалі не мають можливості капітулювати, якщо вони складуть зброю, бо отримають постріл у потилицю.

Україні допомагають могутні держави. Крім США, ще й британці, канадці, скандинави, поляки, чехи та балтійські країни надають військову допомогу українцям, постачаючи їм зброю. Росія з її обкладеною санкціями збройовою промисловістю не зможе відтворити свій бойовий потенціал.

Висновки для Польщі

Успіхи українських військ територіальної оборони підтверджують принципову важливість розвитку цього роду військ. Але слід пам'ятати, що значний відсоток їх складали ветерани Донбасу з фронтовим досвідом, ці війська були набагато чисельнішими за польські війська тероборони, і, звісно, вони не самі зупинили російське вторгнення. Вони були важливим та дієвим фактором підтримки оперативних військ, котрі відігравали ключову роль, хоч зважаючи на свою природу, були значно менш помітні в соціальних мережах. Запорукою успіху була добра взаємодія обох родів військ, їх достатня чисельність і високий моральний дух. Польща може бути задоволена тим, що у 2020 році Військо Польське передало Збройним Силам України розроблені в Польщі принципи дії Військ Територіальної Оборони.

Дані супутникової розвідки США відіграють ключову роль у точності атак української артилерії та безпілотників. Проте наразі ця система перевантажена. Польща не може розраховувати на таку ж зручність їх використання. В умовах коаліційної війни всього НАТО черга охочих була б довгою, і Польща не стояла б у її початку. Тому автономна польська супутникова система для потреби війська є необхідною.

Артилерія є дуже ефективною, і Польща правильно розробляє цей вид зброї. Ефективними є також дрони. У цьому плані Польща має унікальний ресурс – найбільший відсоток населення світу, який вміє керувати безпілотниками. Хоча насправді ми говоримо про цивільні безпілотники, але під час Другої світової війни немаловажним був той факт, що пересічний польський резервіст умів доглядати коней і їздити, а пересічний американський солдат вмів керувати автомобілем. Тепер перевага такого характеру на нашому боці. Це потрібно використати.

Швидке виснаження засобів баражуючих боєприпасів — дронів «камікадзе» та будь-яких інших, особливо «розумних боєприпасів» (про що свідчать вищезгадані нерухомі російські колони, які «очікували на удар») підтверджує необхідність розвитку вітчизняного виробництва основних ударних засобів. Поставки з-за кордону на випадок війни можуть бути ненадійними, а випадок поведінки Німеччини доводить, що взагалі можуть мати місце складнощі з постачанням.

Тому Військо Польське має бути чисельним, пристосованим до довготривалої самостійної оборони усієї території Республіки Польща, оскільки захист населення вимагає мінімізації масштабів прориву ворога, який здійснюватиме винищувальні операції на окупованих територіях.

На додаток до здатності зупинити наступ російських військ, у чому важливі дії військ ТрО, військо також повинно мати можливість відбити окуповані ворогом частини країни, а отже, здатність до наступальних дій оперативних військ, підтримуваних у сфері управління, зв'язку, розвідки, ціленаведення та управління полем бою за допомогою власної супутникової системи та безперервного забезпечення необхідними військовими матеріалами. А як військо, так і суспільство повинні знати, що в разі російського вторгнення капітуляція не є способом врятувати життя, а єдиним шансом на виживання є боротьба.