Важливий візит прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска в Україну відбувся. Ваги цій події надало те, що після поїздки у Брюссель на саміт ЄС, це був другий за рахунком закордонний, проте перший двосторонній візит глави уряду РП.

За підсумками насиченого переговорами дня пролунало багато обнадійливих заяв і намірів щодо подальших дій. Туск, зокрема оголосив про призначення одного з членів польської урядової делегації – депутата Сейму Павела Коваля, який є твердим прибічником більш тісної інституційної співпраці з Україною, Уповноваженим польського уряду з питань відбудови України.

На перший погляд було б більш логічним, якби цим питанням опікувався не член парламенту, а високопоставлений урядовець, який би мав у своїх руках більше практичних важелів. Проте можливо, що саме такий формат забезпечить ефективну координацію кроків виконавчої і законодавчої гілок польської влади.

Допомога Польщі Україні у цифрах

Згідно з оприлюдненим Варшавським інститутом підприємства Компендіумом польської допомоги Україні[1], допомогу надавали польська держава, бізнес, органи самоврядування та суспільство і тому складно точно оцінити увесь її обсяг.

Польща передала ЗСУ серед іншого понад триста танків, що становило 30% довоєнних ресурсів польської армії, та 72 гаубиці Krab, що становило понад 30% власних ресурсів Польщі (18 було подаровано, а витрати на решту 54 – покрито з коштів європейських фондів).

Польща була першою чи однією з перших країн, які постачали ЗСУ нові типи військової техніки, тим самим розвіюючи побоювання чи небажання інших країн підтримувати Київ.

У найдетальнішому аналізі допомоги Україні, підготовленому Інститутом Досліджень Світової Економіки в Кілі в лютому 2023 року, німецькі дослідники підрахували, що:

загальна допомога Польщі в 2022 році, включаючи підтримку українських біженців у Польщі, становила понад 2% її ВВП, або 56,6 млрд злотих.

Військова допомога в рамках цієї суми становила 11,39 млрд злотих. В абсолютному вираженні це була третя за величиною сума після допомоги, наданої США та Німеччиною.

Що стосується відсотка ВВП, то це був найбільший показник серед усіх країн, які допомагали Україні.

За даними дослідників, наприкінці липня 2023 року Польща залишалася лідером у допомозі Україні порівняно з обсягом внутрішнього валового продукту. Загальна польська допомога тоді становила 3,2% ВВП попереднього року (96,35 мільярда злотих, тобто приблизно 22,02 мільярда доларів США), що досі є найвищим показником у світі.

Підтримка також стосувалася таких питань, як постачання палива та забезпечення зв'язку в умовах війни.

Половини наборів систем супутникового Інтернету Starlink, які постачаються в Україну (включно з абонементом), закуплені польськими установами.

Зрештою, польське суспільство, розуміючи, що у боротьбі з російською агресією для України є надважливе постачання нових зразків зброї, не вагаючись підтримало подібні низові ініціативи, прикладом чого є збір на закупівлю відомих турецьких безпілотників Bayraktar, а також організований спільно Warsaw Enterprise Institute Foundation разом із порталом Defence24 збір на закупівлю бойових безпілотників Warmate, які були передані українським спецназівцям у травні 2023 року.

Проблеми нікуди не зникли

Звісно що проблеми у відносинах нікуди не зникли. Про це нагадує початок загальнонаціональних протестів польських фермерів, які вимагають захистити свій бізнес від безмитного імпорту з-за меж ЄС, зокрема України[2].

До того ж вчора фермери із профспілки «Солідарність» взагалі анонсували проведення, починаючи з 9 лютого по 10 березня цього року, загального страйку, знову з перекриттям доріг та прикордонних переходів з Україною. «Пасивність польської влади та декларації про співпрацю з Єврокомісією і заяви про дотримання всіх рішень Єврокомісії щодо імпорту сільськогосподарської продукції та продуктів харчування з України не залишають нам іншого вибору, окрім як оголосити загальний страйк», — йдеться у заяві[3].

Зрозуміло, що легко з цим не буде, тим більше що конкуренції з українською сільгосппродукцією побоюються і в інших країнах, а шість фермерських організацій ЄС вже закликали Брюссель її обмежити[4].

Однак будемо сподіватися, що як українська, так і польська сторона врахують минулі помилки, заново вибудовуючи стратегію відносин та налагоджуючи вчасну і вивірену комунікацію.

Про те, що наші сусіди, принаймні на експертному рівні, вже проводять таку роботу, пропонуючи нові підходи, свідчить стаття постійного автора аналітичного видання Nowa Konfederacja, голови енергетичної компанії Rafako SA Роберта Курашкевича «Польська політика щодо війни. Спроба складання балансу»[5].

Схоже, що його думки певною мірою відповідають настроям членів третього уряду Туска. У такому разі ми можемо стати свідками зміни польської політики відносно України – з, назвімо умовно, ідеалістично-історичної на більш прагматично-практичну.

Час розставатися з міфами?

Роберт Курашкевич віддає належне важливого внеску Польщі у протистоянні України широкомасштабній російській агресії від самого її початку. Це і прийняття американської пропозиції побудувати логістичний хаб і відігравання ролі надійного тилу для українського фронту. Рішення відкрити кордони Польщі (а отже, і Європейського Союзу) для українців, які втікали від війни та передати велику кількість танків, які допомогли відбити початковий російський наступ, були активними і такими що формували нову реальність.

На цьому тлі Курашкевич наголошує: «ми настільки вірили в міфічну вічну польсько-українську дружбу, що протягом першого року війни ототожнювали польські національні інтереси з українськими. Польща бездумно підтримувала всі рішення на підтримку України на європейському рівні, мало того, вона постійно вимагала нових пакетів військової, фінансової та інституційної підтримки. Аж поки не запровадила ембарго на імпорт українського зерна – тому що польський уряд злякався політичних наслідків селянських протестів».

У основі цієї наївної, за його оцінкою, політики, експерт ставить два міфи.

Один з них – ідеалістична нездійсненна мрія про те, що, оскільки Польща так багато пожертвувала на підтримку України, ми будемо об'єднані дружбою і в такий дружній спосіб вирішуватимемо будь-які проблеми між собою.

Другий міф – це особливі польсько-американські відносини, які повинні були дозволити Польщі побудувати нову вісь безпеки в Європі, засновану на польсько-американському або навіть польсько-українсько-американському альянсі.

Обидва ці міфи луснули влітку 2023 року і відтоді попередній уряд плив за течією, лише реагуючи на проблеми, що виникали, без жодних ознак чіткої польської стратегії щодо війни.

У чому полягає інтерес Польщі?

В інтересах Польщі є незалежна українська держава, здатна самостійно функціонувати та інтегруватися із Заходом. А це означає необхідність виграшу України у війні і витіснення Росії з Європи. Однак потрібно усвідомлювати, що в багатьох випадках Україна буде конкурентом для польської економіки, а також відмовитися від трактування України як міфічної спадщини Першої Речі Посполитої.

Аналітик переконаний, що найкращий варіант для Польщі – бути посередником та інтегратором економічних процесів України з ЄС. Досі це виходило дуже погано, і клінічним прикладом невдачі є зернова криза. Тим більше, що спочатку Польща була в авангарді країн, які вимагали відкриття ринків ЄС для українського імпорту.

Польща повинна бути «спеціалістом» з вирішення економічних і політичних проблем, пов'язаних з Україною

З точки зору найбільших західних країн, український експорт зменшує для них витрати на війну, тому можна отримувати кошти під інфраструктурні проєкти, які підтримують цей експорт.

Польща повинна бути «спеціалістом» з вирішення економічних і політичних проблем, пов'язаних з Україною. Вже у 2022 році вона мала б запропонувати побудувати логістичну інфраструктуру для українського експорту за європейський кошт і таким чином уникнути зернової кризи.

Сьогодні ж Україна відтіснила російський флот із західної частини Чорного моря і відновила можливості для власного морського транспорту. Крім того, Румунія вже робить те, що давно мала б зробити Польща. Вона розвиває власні дунайські та чорноморські порти, модернізує дорожню інфраструктуру за європейські гроші і заробляє на обслуговуванні українського експорту.

Тобто у політичному плані Румунія створює рішення, а не проблеми – і на цьому виграє.

Помилки минулого та виклики нового польського уряду

Баланс минулого уряду Моравецького у польсько-українських відносинах, вважає Курашкевич, є слабким.

«Ми не зміцнили позицію Польщі на міжнародній арені в контексті війни, яка ведеться по той бік нашого східного кордону, а урядова політика з точки зору союзників – США, Німеччині, Франції та Україні була нерозбірливою». «Польща за час війни не особливо посилила свої міжнародні позиції… голос Польщі ставав дедалі менш чутним. Ми залишаємося середньою державою ЄС, яка намагається узгодити свої економічні інтереси з іншими державами в контексті України», – пише польський експерт.

Мірилом успіху має бути присутність Польщі на зустрічах «Великої сімки» в контексті України заради можливості створювати рішення, що відповідають польським інтересам. Натомість наразі не лише немає такої можливості, але й не пропонуються системні рішення, які б інтегрували Україну із Заходом.

Курашкевич окреслює безумовний польський інтерес у подальшому витісненні Росії з Європи і встановлення політичного порядку в Центрально-Східній Європі за вирішального впливу Польщі, яка повинна бути посередником і творцем політики всього ЄС і США у цьому регіоні.

Що ж, у такому разі до запуску широкої програми озброєнь – єдиного, на думку експерта, стратегічного кроку уряду Моравецького, який мав фундаментальне позитивне значення для безпеки Польщі та зміцнює її позицію в майбутньому як донора безпеки в регіоні, уряд Туска може невдовзі додати анонсовані у день візиту спільні з Україною проєкти з виробництва зброї[6].

Завданням нового уряду він вважає відновлення впливу Польщі на рішення союзників щодо війни. Проте ризик полягає в тому, за попередніх урядів «Громадянської платформи» Польща свідомо відмовилася від спроб активно впливати на політику всього ЄС, пливучи за течією. Єдиним винятком був успіх політики Східного партнерства. Чи змінилося щось, покажуть вже перші дії польської дипломатії на чолі з Радославом Сікорським, чиї позиції в уряді незрівнянно сильніші, ніж у міністра Збіґнєва Рау.

Разом з тим, аналітик попереджає, що реалізація такої політики РП в Євросоюзі повинна також враховувати і витрати з польського боку та полягати в пропозиції конкретних, інституційних рішень, можливості генерувати рішення в регіональному масштабі за підтримки Європейського Союзу. Зауважу, що це цілком в дусі амбітної заяви Туска в стінах Сейму в день присяги щодо «повернення Польщею позиції лідера Євросоюзу»[7].

Проте поки що позиція міністра сільського господарства і розвитку села Чеслава Секерського щодо введення експортних ліцензій, та його заступника Міхала Колодзейчака, який 24 січня заявив: «позиція уряду є зрозумілою і рішучою: не буде відкриття кордонів та імпорт товарів з України», на такі потужні креативні рішення мало схожа[8].

Потрібно діяти швидко

Обом сторонам потрібно максимально докластися, щоб усе так склалося як заповідалося. Варшавський час не лише відрізняється на годину, а й тече повільніше, ніж у Києві під час війни.

Тому перші помітні підтвердження слів Дональда Туска про цілковиту підтримку «щоб повноцінне членство України в ЄС стало швидким фактом», а також спільних слів українського президента та польського прем'єра, що «критичні питання треба вирішувати на рівні урядів, як друзі у двосторонньому порядку», будуть потрібні для обох суспільств вже невдовзі[9].

До початку березня, коли минає оголошений термін призупинення протесту польських перевізників на кордоні, і до місцевих виборі в РП у квітні лишається зовсім небагато. Відсутність нової блокади якраз і могла б довести дієвість досягнутих домовленостей і здатність домовлятися. Можливо, для цього анонсовані на другу половину березня польсько-українські міжурядові консультації у Варшаві варто було би і прискорити[10].