Польсько-український кордон знову надовго може опинитися на замку. Вже сьогодні, 9 лютого 2024 року профспілка польських індивідуальних фермерів «Солідарність» планує розпочати загальнонаціональний страйк, який розпочнеться з блокування всіх пунктів пропуску на кордоні між Польщею та Україною, а також автошляхів у воєводствах і триватиме цілий місяць.

Чому так? Чого ж хочуть польські фермери?

Організатори блокування кажуть, що в них більше немає можливостей для переговорів, адже позиція керівництва ЄС у Брюсселі є неприйнятною для всієї польської аграрної спільноти.

«Крім того, пасивність польської влади, заяви про дотримання всіх рішень Єврокомісії щодо імпорту сільськогосподарської та харчової продукції з України не залишають іншого вибору, як оголосити загальний страйк», – стверджують організатори акції.

Зокрема, фермери не погоджуються на імплементацію:

«Європейського зеленого курсу»,

стратегії ЄС «від лану до столу»

та Спільної аграрної політики Євросоюзу в тому вигляді, який був запропонований.

«Польський уряд повинен мати чіткий план сільськогосподарського виробництва, рентабельності виробництва, реконструкції польської переробки та польської торгівлі. Польські сімейні ферми є основою продовольчої безпеки країни. Здорова польська їжа, вироблена польськими фермерами, є основою для харчування та здоров'я громадян Республіки Польща», – сказано у заяві[1].

Даміан Муравєц, один з організаторів протесту у Ельблонгу наголошує: «це момент, коли ми повинні приймати рішучі рішення і продовжувати наполягати і тиснути. Ми не можемо піддатися, ми повинні терміново змусити уряд і ЄС внести низку змін, поки не пізно»[2].

Фермери протестують у всьому Євросоюзі

Така ситуація не є винятковою. Протести аграріїв тривають в інших країнах Євросоюзу, готуються також загальноєвропейські страйки в Брюсселі.

«Це наш шостий протест цього року, і ми вже знаємо, що він не буде останнім», – каже Еміль Мєчай, координатор загальнонаціонального протесту фермерів, який відбувся 24 січня.

«Ми чотири рази протестували з німецькими фермерами на кордоні, ми були в Берліні. Ми повинні продемонструвати силу та єдність, адже вибори до Європарламенту не за горами. Треба щось змінити», – стверджує він.

Ще одна акція очікується 20 лютого, отже, увесь місяць обіцяє бути гарячим.

«Пане прем'єр-міністре, у вас є два тижні, щоб вирішити питання з українцями. Якщо ні, то 20 лютого ми підемо й заблокуємо Польщу», – попереджає фермер із Західної Помор'я Станіслав Барна.

Як пише видання "Farmer.pl", протест бельгійських фермерів у Брюсселі, яких підтримують колеги з інших країни, поступово «переростає в селянське повстання небаченої сили»[3].

1 лютого «європейський квартал» у місті перекрили 1,5 тис. тракторів.

У депутатів, які йшли на засідання Європарламенту кидали яйця та петарди, на вулицях застосували гноєрозкидачі. Після спроби поліції втрутитися протестувальники збудували та підпалили барикади.

Тривалі протести у Франції супроводжувалися масовим блокуванням основних шляхів навколо Парижа. Поліція зупиняла колону з 200 тракторів, яка рухалася до міжнародної продовольчої біржі в Ранжіс, яка постачає продовольство в Париж і столичний регіон[4].

Але і це ще не кінець. Акції, що пройшли у чи не всіх країнах Євросоюзу, мають завершитися загальноєвропейським протестом фермерів знову у Брюсселі, запланованим на 4 червня, за кілька днів до виборів до Європейського парламенту.

Демонстрації проходитимуть під спільним керівництвом трьох фермерських організацій:

Farmers Defence Force – FDF (Нідерланди),

Institute of Agricultural Economy – IGR (Польща)

Land Schafft Verbindung Deutschland – LsV (Німеччина).

«Геть нинішню диктатуру з Брюсселя, єврокомісарів, чиновників і політиків, які знищують наші ферми! Усуньте їх з Брюсселя назавжди!», – такі заклики звучать від ініціаторів протестів[5].

Проблема не тільки і не стільки в Україні

Як бачимо, проблем навколо аграрної політики в ЄС багато і українське питання тут далеко не єдине.

Зокрема, велике невдоволення фермерів викликає кліматична, екологічна і податкова політика та високі вимоги до якості їхньої продукції, що призводить до значного зростання собівартості і зниження конкурентоспроможності у порівнянні з іншими світовими виробниками.

Навіть ті, хто визнає саму ідею таких обмежень правильною за своєю суттю, вважають спосіб реалізації нових стратегій ЄС несправедливим стосовно фермерів, що знеохочує як їх як до збереження природи, так і допомоги Україні та взагалі спричиняє зростання євроскептичних настроїв.

«Коли читати про деякі рішення ЄС, у багатьох людей складається враження, що насправді існує якась змова, спрямована на знищення сільськогосподарського виробництва в Європі.

Далекі від віри в теорії змови, радше будуть говорити про лицемірство та недалекоглядність аграрної політики в ЄС, про непослідовні, хаотичні та просто шкідливі дії. Іншим питанням, яке до болю викриває непослідовність Брюсселя у власних деклараціях, є політика щодо торгівлі з Україною.

Коли європейський фермер завалений купами „папірців“, мусить каятися за розведення тварин, а в захисті рослин скоро доведеться покладатися на сапу та відро для збору жуків – двері відкриті навстіж для імпортної сільськогосподарської продукції, суворим стандартам ЄС якої вона не відповідає.

Чим українські бджоли гірші за європейських, що не потрібно там вимагати заборони шкідливих для них пестицидів?», – зазначає один з оглядачів[6].

І от, на тлі цих процесів, настав час для усвідомлення, що аргумент України про те, що в нас війна, вже не діє навіть на польську громадську думку.

Марно сподіватися, що фермер у Західній Європі чи в Польщі, якому загрожує банкрутство, буде задоволений тим, що він збанкрутує, але цим допоможе Україні.

До того ж, ще з часу «зернової» кризи у польському інформаційному середовищі усталеною є теза про те, що такі самі прості фермери в Україні на експорті не заробляють, а всі прибутки дістаються потужним агрохолдингам із переважною долею неукраїнського капіталу.

Чому замовчується проблема російського імпорту?

Але є одне «але».

Тоді як уся Європа говорить про проблеми через те, що дешева та недостатньо якісна українська аграрна продукція буквально заливає та обвалює європейський ринок (що, до того ж, формує негативне ставлення до європейської інтеграції України), майже зовсім за рамками цих публічних дискусій залишається експорт таких самих товарів із Росії.

Експорт, який в низці позицій, навіть перевищив обсяги до 24 лютого 2024 року.

Чому саме такою є суспільна думка аграріїв ЄС, у якій все все зло для них уособлює українська продукція, а про російську — ані слова?

Тому що російська пропаганда ефективніша за зовнішню українську комунікацію, чи також тому, що це задовольняє значну частину європейських політиків?

Польське видання money.pl, цитуючи Bloomberg, у статті «Російське збіжжя заливає світ. Кремль знову диктує ціни» стверджує, що цього сезону:

Росія експортуватиме 46,5 млн тонн пшениці,

тоді як весь ЄС – 34,5 млн тонн

США – 19 млн тонн.

Це другий рік поспіль, коли російські зерно, частина якого є вкраденим українським зерном під час війни, заповнює світові ринки.

У Росії врожайність була дуже високою, до того ж залишилися повні склади з минулого сезону. А напад на Україну та блокада на Чорному морі дозволили Росії ще більше зміцнити свої позиції та гальмувати експорт українського продовольства.

На думку американських експертів, встановлений Кремлем мінімальний рівень цін є ще одним сигналом про бажання Росії посилити контроль над російським зерновим експортом, а відтак і світовим ринком[7].

Більш того, як повідомляв Rail Insider, все більше зерна з Росії надходить саме до країн Євросоюзу, адже Євросоюз не запровадив санкцій щодо російської агропродукції.

Деякі країни Євросоюзу отримують від цього все більше вигоди, і хоча це викликає етичні сумніви, вони мають на це формальне право.

За перші вісім місяців 2023 року країни-члени ЄС імпортували пшениці та кукурудзи з Росії на 31% більше порівняно з тим же періодом минулого року. Це означає зростання на 739 тисяч. тонн.

Найбільшими імпортерами російського зерна до ЄС станом на кінець жовтня 2023 року були Латвія, Італія та Греція.

Згідно з даними видання, Росія відповідає за 24% світового експорту пшениці, тоді як до війни він становив 16%[8].

І до Польщі імпорт збіжжя з Росії як і раніше дозволений.

За даними Головного статистичного управління РП:

за весь 2022 рік до Польщі з Росії було імпортовано 6 140 734 кг зернових.

З 1 січня 2023 року до кінця травня 2023 року в країну потрапило 5 870 316 кг зернових.

І це тоді, коли саме Росія, розпочавши війну, несе відповідальність за потрясіння на ринку зерна у 2022 та 2023 роках[9].

Проте ще у липні 2023 року Міністерство розвитку і технологій РП заявляло, що не буде вводити заборону на імпорт російського зерна до Польщі, адже торгова політика є виключною компетенцією Європейської комісії, а крім того, російське зерно не становить загрози громадській безпеці Польщі.

Водночас за даними Вищої контрольної палати РП, яка наприкінці листопада 2023 року перевірила діяльність державної адміністрації щодо імпортованого до Польщі українського зерна в період з початку січня 2022 року до кінця серпня 2023 року, 541 польська компанія імпортувала до Польщі 4,3 млн тонн зернових та олійних рослин на суму 6,2 млрд злотих.

Кому це потрібно? Необхідні санкції

Звісно, що можуть бути питання до номенклатури імпорту, але порівняння цифр говорить саме за себе. Проте закликів агроактивістів у ЄС до блокади кордону з Росією чи Білоруссю, або заяв про заливання європейського ринку російськими товарами не чути.

Як це розуміти: російська продукція не загрожує Польщі та усьому ЄС, а українська загрожує?

Чиї інтереси за цим приховуються і хто в Європі заробляє на бізнесі з Росією, якщо ця тема замовчується?

Станом на даний час введено цілу низку санкцій ЄС проти фізичних та юридичних осіб. Санкції проти конкретних осіб включають заборону на в'їзд і заморожування активів, рахунків в банках ЄС. Санкції проти конкретних структур передбачають заморожування активів. Це, відповідно 21,5 млрд євро, а також 300 мільярдів євро активів Центробанку Росії, які заблоковані в ЄС і країнах G-7.

До переліку товарів, які на даний час підпадають під санкції, входять: сира нафта та продукти переробки нафти; вугілля та інше тверде викопне паливо; сталь, вироби з чавуну та сталі, золото та діаманти, включаючи ювелірні вироби; цемент, асфальт, дерево, папір, синтетичний каучук і пластик; морепродукти та алкоголь (у тому числі ікра та горілка); сигарети та косметика.

Як видно з цього, продуктів агропромислового комплексу в ньому немає[12].

Європейський Союз може запроваджувати обмежувальні заходи (санкції) проти держав, організацій, юридичних чи фізичних осіб у рамках Спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

Правовою основою для введення санкцій з боку ЄС є ст. 29 Договору про Європейський Союз та ст. 215 Договору про функціонування Європейського Союзу.

Санкції ЄС запроваджуються рішеннями та постановами Ради ЄС. Європейський Союз також виконує санкції, введені Радою Безпеки ООН. Крім того, ЄС може запровадити власні автономні обмежувальні заходи.

Проте ЄС цього досі на зробив, як і не ухвалив рішення про спрямування заморожених російських активів на відновлення України, що розв'язало б масу проблем.

Треба діяти

Зводити проблему з експортом українських товарів виключно до успіхів російських впливів та лобістів на Заході – означає ігнорувати реальність та уникати відповіді про дійсні проблеми фермерів в ЄС, які не мислять і не повинні мислити геополітичними категоріями.

Але чергове блокування кордону – також дуже поганий крок.

І це великий виклик для усіх, хто займається зовнішніми комунікаціями України із західним світом та формує імідж у Євросоюзі. А ще чергове випробування для українсько-польських стосунків та тестування на міцність домовленостей, досягнутих під час недавнього візиту прем'єр-міністра Туска в Україну. Потрібно розмовляти про це і домовлятися про спільні вирішення.

[1] https://agroprofil.pl/wiadomosci/protesty-rolnikow/komunikat-nszz-r-i-solidarnosc-w-sprawie-strajku-generalnego/?fbclid=IwAR0WqinvGMopQj9sM8EVo6593AEmYwBPp-GVq4L5pVV_YnSP3rpyyZJ8_4A