Випробуваним на практиці методом радянських і російських спецслужб є створення і просування різного роду пацифістських, антивоєнних рухів, організацій і активістів у країнах, в яких вони зацікавлені поширювати свій вплив. Причому, самі учасники цих рухів можуть і не підозрювати, що стали маріонетками в руках Кремля.

Ще за часів СРСР, цю спонсоровану КДБ кампанію пацифістів, націлену проти США і НАТО, тогочасний президент Франції Франсуа Міттеран охарактеризував як «ракети – на Сході, але мирні протести на Заході»[1]. Свого часу навіть нинішній генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ, котрий у молоді роки був пацифістом і виступав проти військових кампаній США[2] та інших держав Заходу, у своїй в автобіографічній книзі  «Моя історія» описав, як його намагався завербувати співробітник КДБ з посольства СРСР в Осло[3].

Метою цього впливу є, маскуючись під альтернативну думку до «яструбиної політики підпалювачів війни», діяти на ослаблення безпеки держави, де штучно активізується антивоєнний рух.

«Аргументи» застосовуються різні:

нібито уряд проводить політику на навмисне втягування у війну;

нібито військово-промисловий комплекс намагається штучно збільшити витрати на сферу оборони і безпеки;

нібито влада спеціально перебільшує загрози, щоб посилити свій політичний вплив;

нібито уряд намагається обмежити права громадян, підвищити тарифи, не підвищує зарплати і т.п., виправдовуючи свої дії необхідністю зміцнення оборонної потуги чи підтримки іншої країни, яка зазнала нападу.

Або ж навпаки – насаджується думка про наперед запрограмовану поразку від більш сильного супротивника і необхідність уникнення в такому разі численних жертв і таке інше.

У всіх цих випадках мета завжди та сама:

зміна громадської думки, зміщення акцентів, посилення невдоволення діями влади;

нівелювання зусиль з посилення оборонного і безпекового сектору;

знецінення роботи задіяних у ньому людей;

деморалізація військових, політиків;

знеохочення усього суспільства до боротьби, до готовності захисту своїх інтересів.

«Це не наша війна»

Яскравим прикладом впровадження таких змістів є нещодавно створений «Польський антивоєнний рух», який очолив доктор Лешек Сикульський, донедавна державний службовець, академічний викладач, історик і політолог.

Рух позиціонує себе як «низова ініціатива», яка виникла через «глибоку незгоду з внутрішньою та зовнішньою авантюрною політикою, яку проводили уряди у Варшаві після 1999 року, спрямованою на протистояння нашим сусідам і переслідування стратегічних інтересів Вашингтона» та проводить інформаційну кампанію «Це не наша війна» проти підтримки Польщею України.

Ця ініціатива та її лідер, який несподівано для багатьох здійснив еволюцію від аналітика з питань міжнародної безпеки в Канцелярії президента РП Леха Качинського до ретранслятора російських наративів, сьогодні перебуває у фокусі пильної уваги.

«Лешек Сикульський – не нова фігура в середовищі польських коментаторів, але меседжі, які він формулював відтоді, як Росія почала війну проти України, безумовно змінилися», – каже урядовий уповноважений з питань безпеки інформаційного простору Республіки Польща Станіслав Жарин.

На це урядовий уповноважений РП не раз звертав увагу і в своїх твітах[4].

«Діяльність, якою останнім часом займається Сикульський, спрямована на те, щоб зібрати навколо себе кола, які перебувають під впливом проросійської діяльності, або вплинути на ці кола, щоб вони переслідували цілі, сумісні тими, які реалізує Російська Федерація проти Польщі», – додає експерт Каміль Басай з Урядового центру безпеки РП.

Виправдати цілі Росії

Як зазначає головний редактор «Люблінського кур'єра» Войчех Покора, перед початком повномасштабної агресії Росії проти України Лешек Сикульський «позиціонувався як вчений, який займається популярною, особливо в Росії, галуззю, якою є геополітика, введена в ранг ідеології»[5].

Разом із «сакральною географією» Дугіна така геополітика дуже легко виправдовує будь-які російські територіальні претензії та подальшу експансію.

Ось філософствування Дугіна, ще у 1998 році були опубліковані у польському квартальнику «Фронда»: «Росія у своєму геополітичному та сакрально-географічному розвитку не зацікавлена в існуванні незалежної польської держави в будь-якій формі. Вона також не зацікавлена в існуванні України. Не тому, що ми не любимо поляків чи українців, а тому, що це закони сакральної географії та геополітики»[6].

Тож, як кажуть «нічого особистого», але «сакральні закони» російського імперського бачення саме такі.

Якщо довго вдивлятися у безодню...

Ще у 2014 році Сикульський представив власне дослідження під назвою «Повстанські війни та інформаційні війни в російській політичній думці та практиці», в якій він звернув увагу на розробки Дугіна. Але творцем російської версії концепції повстанських війн свого часу став Євген Месснер, колишній імперський та білогвардійський полковник, а згодом викладач військових курсів для офіцерів Російського корпусу в Югославії, які воювали на боці німецьких нацистів.

Перебуваючи в Аргентині після Другої світової війни, Месснер в середовищі колишніх офіцерів вермахту розпочав наукову діяльність в Південно-американському інституті проблем війни та миру. Продуковані ним теорії згодом стали основою для формулювання концепції асиметричних конфліктів і гібридних війн.

На початку російської агресії, вже після окупації Росією Криму та введення Україною режиму антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях, 25-26 квітня 2014 у польському місті Жешуві відбувся VI з'їзд польських геополітиків під егідою очолюваного Сикульським Польського геополітичного товариства. Основною темою було майбутнє України та енергетична безпека Центральної та Східної Європи.

Тоді Сикульський заявив, що вивчення теоретичного спадку Євгенія Месснера є дуже важливим для розуміння тих проблем, з якими може зіткнутися держава, проти якої розпочато таку повстанську війну. Тобто це виглядало як спроба допомогти Україні розібратися і віднайти способи протидії гібридній агресії з використанням замаскованих під нерегулярні війська «зелених чоловічків» та «ополченців Гіркіна»[7].

Проте робота зі спадщиною Дугіна не обмежилася лише її заочним вивченням. ЗМІ повідомляли, що у січні 2019 року Сикульський проводив зустрічі у Москві з самим Дугіним та колишніми офіцерами ФСБ Росії[8].

«У лютому 2022 року Лешек Сикульський припинив маскувати власну діяльність, яка вписується в цілі Російської Федерації», – вважає Каміль Басай.

У квітні 2022 року, вже коли світ дізнався про воєнні злочини, скоєні росіянами в Бучі він з'явився у посольстві РФ у Варшаві та провів майже годинну розмову з послом Андрєєвим, давши йому можливість озвучити відверту брехню про Польщу, НАТО та Україну (наприклад: як у Польщі на початку 21 століття нібито «вигадували історичну політику» з економічних причин, як «Україна розпочала війну», як «Росія не атакує» цивільні об'єкти).

Тоді аналітики звернули увагу на одну окрему заяву представника Росії, яку «прокачали» в польському інформаційному просторі: «з документів, які ми отримали під час нашої спецоперації на Донбасі та в Україні, ми знаємо, що київська влада мала плани силового розв'язання ситуації на сході України. Ми випередили їх на пару тижнів. Якби наша операція не була розпочата, війна почалася б з боку Києва і нам довелося б захищати Донецьку і Луганську народні республіки в набагато більш невигідній для нас ситуації».

Випадковостей не буває

Однак, якщо з сьогоднішньої перспективи критично поглянути навіть на наявні відкриті матеріали щодо фактів минулого і зміст публікацій Сикульського, стає очевидним, що діяльність на просування шкідливих російських змістів він розпочав ще раніше. Причому ці наративи вже тоді були спрямовані як проти України, так і самої Польщі.

Так, 30 серпня 2014 року на своєму порталі "Geopolityka.net" Сикульський просував тези про очікувані масові протести, громадянську війну і федералізацію України, та помилки польської дипломатії, заявляючи наступне[9]:

«Ситуація призводить передусім до економічної катастрофи в Україні та значного зростання рівня антидержавних настроїв по всій країні. Як наслідок, це призведе до поширення громадянської війни на центральні та західні регіони країни… В інтересах Москви не приєднання всієї України до РФ, а її геополітична залежність. Для цього мала б відбутися федералізація України... Польща, опинившись у складній геополітичній ситуації, має занадто мало простору для політичного маневру. Польська дипломатія, однозначно і прямолінійно стоячи на боці американської політики та беззастережно підтримуючи українську опозицію, не залишила місця для будь-яких геополітичних альтернатив».

27 березня 2015 року Сикульський стверджує, що ніякої російської загрози для Польщі практично немає, на відміну від можливості війни із «Західною Україною/Галичиною», яка утвориться у разі розпаду України, залякуючи терористичними атаками з боку українських націоналістів[10].

«У польських медіа домінує наратив, розрахований на те, щоб створити широке відчуття військової загрози з боку Росії… Однак з точки зору геополітики таке міркування відірване від реальності. Особливо з менталітету еліт, які керують російським центром. Спроба вести зовнішню політику прямими діями («метод тарану») суперечить принципам, які панують серед російської керівної еліти, переважно спецслужб. Пряма російська агресія проти нашої країни менш вірогідна, ніж провокування війни між Польщею та Західною Україною (Галичина/Галичина). У разі розпаду України та появи якоїсь форми державності на теренах колишньої Східної Галичини такий конфлікт дуже ймовірний.

Будь-який вид польсько-українського конфлікту (наприклад, терористичні атаки українських націоналістів на території Республіки Польща чи рейди українських парамілітарних формувань, наприклад, на повіти Підкарпатського воєводства та Холмщини) дасть Росії набагато більші геополітичні вигоди, ніж пряма спроба агресії проти Польщі… це скомпрометувало б на десятиліття напрямок польської східної політики, обраний після 1989 року".

"Друзі Росії"

Прізвище Сикульського опинилося в дуже цікавому списку осіб "друзів Росії" з оприлюдненого хакерами у листопаді 2014 року листування одного з помічників Дугіна[11].

Серед агентів російського впливу в ньому зазначений також директор Європейського центру геополітичного аналізу Матеуш Піскорський та інші публічні особи з багатьох країн. Як було зазначено в документі, початкові контакти з цими людьми зібрали представники телеканалу "Russia Today", після чого інформація була використана для агентурної роботи.

Про те, що Сикульський просуває ідею угоди з Росією та бореться з польсько-американським альянсом, попереджав у вересні 2019 року в передачі "Geopolityczny Tygiel" нині покійний польський історик і публіцист доктор Єжи Тарґальський, в минулому редактор східної хроніки в часописі Єжи Гєдройця "Культура" та заступник директора Польського радіо, який багато матеріалів присвятив дослідженню зв'язків спецслужб комуністичної Польщі з нинішніми елітами, політиками, бізнесом та ЗМІ Польщі.

Тарґальський наголошував, що "доктор Сикульський є викладачем Університету підприємництва та бізнесу в Островці-Свєнтокшиському. Це школа, де працюють колишні вищі офіцери, вишколені в Радянському Союзі".

А у 2012 році Сикульський просував ідею так званого "Калінінградського трикутника", за якою Польща мала приєднатися до німецько-російського союзу. "Іншими словами, ми мали б сучасну версію пакту Молотова-Ріббентропа", – підсумовував Тарґальський[12].

Чим насправді загрожує такий "пацифізм"

Цей антивоєнний рух – ще одна легенда, створена Сикульським, пояснює Каміль Басай.

"Те, чим сьогодні займається Сикульський – це намагання стати лідером антисистемних кіл. Я думаю, що його мета – створити відносно радикальну групу послідовників. Водночас увесь його інформаційний потік базується на фальшивих передумовах, які прямо взяті з російської пропаганди. Це вписується в наративи страху та психологічного тиску Російської Федерації.

Сикульський стверджує, що нам загрожує війна, і ця загроза є результатом підтримки України. Він називає це втягуванням нас у війну. Ця маніпуляція притаманна багатьом наративним лініям, за допомогою яких Кремль намагається вплинути на польське суспільство. З позиції такої логіки, опір агресору є провокацією його на агресію. Подібна діяльність ведеться не тільки в Польщі, є активізація таких гуртків як у Західній Європі, так і в США, Канаді та Великій Британії".

З ним погоджується і Станіслав Жарин. "Непокоїть те, що така інформаційна діяльність може допомогти росіянам досягти конкретних цілей не лише у війні проти України, а й в інформаційній війні із Заходом. Теперішня діяльність Лешека Сикульського є елементом ширшого впливу, який можна побачити в Західній Європі, але також і в Сполучених Штатах, тому що кола, які посилаються на пацифістські гасла, стають дедалі гучнішими і, безумовно, стимулюються російською пропагандою, яка нещодавно змінила спосіб говорити про те, що відбувається в Україні", – наголошує польський урядовець.

Проте головною небезпекою дій Сикульського може виявитися те, що він фактично починає реалізовувати стратегії, які сам описав багато років тому, зазначаючи, що однією з форм підготовки до війни є надихання та фінансування розвитку радикальних і екстремістських груп у ворожих країнах і розвиток їх на основі стратегії некерованого опору.

На думку експертів, ці дії багато в чому можуть бути розраховані на те, щоб зробити його таким лідером некерованої групи опору. До спочатку легальної ідеологічної мережі структури згодом можуть додатися розвідувальні, навчальні, фінансові і, нарешті, терористичні підрозділи.

У такому разі слід дуже уважно придивитися до висновків Сикульського, зроблених ще в 2015 році. У якій він зазначає, що стратегічні сценарії на найближчі роки мають передбачати серед іншого гібридні конфлікти в країнах Балтії (перевірка довіри до НАТО) та Молдові (Придністров'я), або можливий польсько-білоруський конфлікт. Експертам і особливо безпековим органам Польщі, України та усіх названих країн варто поставитися до цього серйозно.