Місяць, що минає, видався насиченим для українсько-польських реляцій. З початку вересня відбулася низка конструктивних розмов і зустрічей на найвищому і високому рівнях. За їх результатами сторони домовилися … домовлятися про домовленості.

Саме таке враження складається, якщо «злити воду», тобто після «висловили», «відзначили», «обговорили», «запевнили» та «подякували» перейти до умовного «вирішили».

Зокрема, 2 вересня міністри закордонних справ Дмитро Кулеба та Збіґнєв Рау: «домовилися вже найближчими тижнями погодити дату проведення засідання…», «закликали не допускати…», «приділили значну увагу питанню наповнення ініціативи „Люблінського трикутника“ практичним змістом та домовилися прискорити підготовку до відеоконференції координаторів…».

Така конференція національних координаторів — заступників глав зовнішньополітичних відомств тепер вже трьох країн-учасниць відбулася 17 вересня, на якій: «визначили основні напрями діяльності та погодилися забезпечувати сталу взаємодію формату на різних робочих рівнях…», «узгоджені основні принципи діяльності та окреслені плани взаємодії на найближчу перспективу...», констатували, що «одним із основних завдань має стати координація дій трьох держав з ефективної протидії актуальним викликам і загрозам нашій спільній безпеці...», «домовилися також розпочати тристоронні тематичні консультації на рівні директорів департаментів МЗС…».

Тобто у нашій казці від часу саджання ріпки «дідом-міністром», тобто підписання 28 липня декларації про створення «Люблінського трикутника», ситуація за мало не два місяці прискореним темпом дійшла до стадії «бабусь-координаторів» та нарешті спустилася до рівня вказівки про задіяння «внучок-директорів департаментів».

Будемо сподіватися, що на час, коли ви читаєте цей допис, завдання вже опрацьоване «собачками» та «котиками» і зараз перебуває у чіпких кігтиках «мишок». Такі дрібні гризуни у казці та й у житті зазвичай і завдають вирішального тяглового імпульсу, що дозволяє видобути той резистентний корнеплід (тобто формулюють конкретні пропозиції, на основі яких ухвалюються відповідні управлінські рішення та здійснюються реальні дії).

Йдемо далі. 9 вересня Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков провів зустріч із Маршалком Сенату Томашем Гродзьким. Як свідчить наш офіційний комунікат, в даному випадку взагалі все звелося до таких знайомих для нашого вуха «наголосив», «підкреслив», «відзначив», «було обговорено».

10 вересня Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов та Державний секретар, Керівник Бюро національної безпеки Республіки Польща Павел Солох домовилися «започаткувати новий формат співпраці відомств на кшталт „Люблінського трикутника“, а О.Данілов прийняв пропозицію колеги відвідати Польщу з візитом (дайте вгадаю — „для узгодження основних принципів діяльності та окреслення планів взаємодії на найближчу перспективу“?).

11 вересня Президент України Володимир Зеленський провів телефонну розмову з Президентом Республіки Польща Анджеєм Дудою, на якій „співрозмовники погодилися з важливістю підтримки традиційно високої динаміки двостороннього політичного діалогу“, „обмінялися думками щодо розвитку ситуації в Білорусі“ та домовилися про візит польського президента в Україну в жовтні цього року…

Так, я не з розповідей знаю, що великі державні установи доволі інертні з огляду на необхідність дотримання встановлених процедур, а це займає час. Так, я розумію всю сухість офіційного стилю, стриманість і розпливчастість подібного роду формулювань. Проте, вислухавши у своєму житті сотні, якщо не більше подібних заяв, волів би знати, чи закладається у нинішні практичний зміст? Чи є у нас, окрім чергового „посилити, поглибити та активізувати“, бачення конкретних перспектив, яке передбачає чіткі плани, кошти, виконавців? Бо інакше ліпше не витрачати дарма час.

Чому, говорячи під час візитів до Польщі та Естонії у 2019 році про зацікавленість нашої держави стати активним учасником регіональних проєктів, зокрема Тримор'я, Президент України не скористається вказаними зустрічами? Що заважає знову заявити про наші амбіції та заручитися підтримкою дружніх держав для лобіювання запрошення України на четвертий саміт країн „Ініціативи трьох морів“, який відбудеться 19-20 жовтня у Таллінні? Наприклад, якби це прозвучало від двох президентів в Києві під час візиту А.Дуди, запланованого на 12-13 жовтня?

Чому б завчасно не сформулювати та не озвучити власне бачення і зрозумілі пропозиції щодо нашої участі в цьому проєкті? Так, він поки що об'єднує лише членів ЄС. Проте курс на євроінтеграцію закріплений в нашій Конституції, а перш ніж досягнути амбітної мети, не зайвим було б її поставити.

Наразі нічого конкретнішого від заяв В.Зеленського щодо співпраці у рамках будівництва трансєвропейської магістралі Via Carpatia (має з'єднати Європу з півночі на південь, від Клайпеди у Литві до Салоніки у Греції) чути не доводилося, та й то незрозуміло, мався на увазі проєкт її відгалуження і на територію України, чи лише участь у будівництві? Первинний варіант цього не передбачав, проте згодом до нього вносилися зміни принаймні на рівні декларацій про наміри. Знову ж таки, при всій її масштабності, але хіба ця магістраль є вершиною усіх наших сподівань?

Можу помилятися, але дедалі більше виглядає так, що незважаючи на запевнення про виключно інфраструктурний та енергетичний характер „Ініціативи Трьох Морів“, вона може поступово набути рис геополітичного суб'єкту, певного регіонального союзу. У сьогоднішньому турбулентному та мінливому світі немає нічого принципово неможливого.

У цьому контексті особливо привертають увагу слова держсекретаря США, який 15 вересня заявив, що у „світлі подій в Білорусі підтримка для ініціативи Тримор'я стала ще важливішою“. Він також підкреслив зусилля США, що „мають на меті об'єднання країн Центральної та Східної Європи на осях північ-південь“. 21 вересня у інтерв'ю газеті BILD М.Помпео також повідомив, що США створюють коаліцію, щоб завадити завершенню будівництва газопроводу „Північний потік-2“, який створює ризик для Європи стати залежною від російського газу та загрожує Україні: „ми працюємо над тим, щоб переконатися, що буде створена коаліція, щоб завадити цьому“.

Принагідно нагадаю, що прем'єр Естонії Юрі Ратас запросив шефа американської дипломатії на саміт Тримор'я у столиці своєї держави. А ми знову ризикуємо опинитися на узбіччі важливих процесів у Балто-Чорноморському регіоні, тішачи самих себе гарною статистикою візитів, зустрічей, розмов і засідань.