Оцінюючи ситуацію в Польщі, ми часто дивимося на неї лише очима західноєвропейських політиків, експертів та ЗМІ, роблячи таким чином висновки на основі інформації, поданої нам під одним кутом.

Нинішнє загострення тривалого конфлікту Польщі з Брюсселем теж висвітлюється у нас переважно з точки зору позиції Єврокомісії та лідерів держав, які її поділяють. Втім, не зайвим буде поглянути на неї з точки зору логіки і аргументації польської влади. Тим більше, що претензії, що висуваються до РП – верховенство права, реформа системи правосуддя, сьогодні особливо актуальні і для нас, а загрози внаслідок добудови у Nord Stream 2 – спільні.

Вже котрий день гучно ламаються списи навколо рішення Конституційного Трибуналу  Польщі, яке викликало різко негативну реакцію керівництва Євросоюзу.

Ситуація стала предметом розгляду на сесії Європарламенту, який відбувся 19 жовтня у Страсбурзі. У своєму виступі Урсула фон дер Ляєн попередила, що Єврокомісія діятиме, аби примусити Польщу скасувати рішення Конституційного Трибуналу. «Ми не можемо й не дозволимо поставити під загрозу наші спільні цінності», — акцентувала вона, додавши, що Єврокомісія може застосувати проти Польщі правові, фінансові та політичні важелі впливу. При оцінках цієї ситуації коментатори дедалі частіше вживають термін Polexit у різноманітних варіаціях. 

Треба зазначити, що правовий спір між Польщею та Єврокомісією тягнеться вже з 2017 року, розпочавшись після прийняття в країні закону про устрій судів загальної юрисдикції. І, якщо пригадати усі емоційні висловлювання ряду польських опозиційних політиків, політологів, соціологів та журналістів, Polexit розпочинався вже у серпні 2017, березні та грудні 2019 року, тобто нинішній вже щонайменше четвертий за рахунком.

Маючи таку тривалу історію, питання залишається багатовимірним і не настільки однозначним, як може видатися на перший погляд. І схоже, що вирішення проблеми лежить не у юридичній, а в політичній площині, яка стосується засад подальшого розвитку євроінтеграції та волі говорити про них.

Варто зауважити, що польська влада категорично заперечує будь-яку можливість Polexit, про що однозначно заявив прем'єр-міністр Матеуш Моравецький у своєму виступі в Європарламенті.

Щодо так званого «юридичного Polexit», польська сторона наполягає, що Договір про Європейський Союз не передбачав передачі ЄС повноважень у сфері формування судової влади. Отже, Суд ЄС не має права ставити під сумнів конституційне право Республіки Польщі у цій сфері, оскільки система організацій судочинства в Польщі (як і в інших країнах ЄС) не відноситься до законодавства Євросоюзу та є виключною компетенцією окремих держав, не будучи з юридичної точки зору частиною європейського права.

Проте, після Лісабонського договору 2007 року мейнстрімом політики ЄС стала відмова від продовження євроінтеграції методом укладання нових договорів, який поступово замінюється на політичне «проштовхування» посилення повноважень інституцій ЄС. Це передбачає використання методу доконаних фактів, щоб поступово узурпувати повноваження, не надані у договорах Європейській комісії, Європейському парламенту та Суду ЄС і зламати опір держав, котрі з таким підходом не погоджуються.

Тобто сьогоднішня баталія розглядається як лише черговий епізод набагато ширшого зіткнення. Воно точиться між табором прихильників безперервного поглиблення інтеграції та централізації ЄС під керівництвом провідних держав, насамперед Німеччини та Франції, що ґрунтується на порушенні прав менших або слабших держав і передачі їх суверенітету до центру в Брюсселі. Інший табір – змін, тобто реформ, до якого належать країни, котрі протидіють побудові формалізованої системи гегемонії великих держав. Перекіс у бік першої моделі призводить до реакції націй, суверенітету яких це загрожує і спричиняє загрозу внутрішнього розколу в Євросоюзі.

У більш широкому контексті, що стосується й України, рішення Німеччини про добудову «Північного потоку 2» суттєво підірвало європейську солідарність та поставило під загрозу безпеку не лише нашу, а й членів ЄС – Польщі та країн Балтії, не кажучи вже про безпрецедентний стрибок цін на газ, що уможливило фактичний шантаж ЄС з боку Росії з метою прискорення сертифікації газопроводу. Тому продовження в цій ситуації політики тиску на Польщу шляхом санкцій замість діалогу щодо «аудиту проблем» та перегляду системи взаємовідносин в Євросоюзі може лише поглибити наявні протиріччя. Тим більше, що Польща запропонувала шлях до компромісу шляхом створення правової палати, яка б контролювала, чи Європейський суд справедливості діє у межах своєї компетенції.

Однак, судячи з різкої реакції Урсули фон дер Ляєн, схоже що проблеми системи правосуддя в Польщі хвилюють її більше, ніж безпека країн на схід від Німеччини, отже конфлікт може ще більше загостритися.

А Україні варто уважно стежити та вивчати досвід і обставини нинішніх подій, щоб навіть на цьому конкретному прикладі розуміти, якими можуть бути ціна та умови нашої майбутньої євроінтеграції і оминати як завжди несподівані, хоч і прогнозовані «граблі».