Lance do boju, szable w dłoń, bolszewika goń, goń, goń!

Зброю до бою, шаблю в долонь, більшовика гонь, гонь, гонь!

(журавейка – коротка пісенька польської кавалерії)

У інавгураційній промові 6 серпня 2020 року президент РП Анджей Дуда заявив про свій обов'язок і надалі захищати правду про Польщу, поляків і велику історію, якої пишається його країна.

Польський лідер також наголосив на необхідності посилювати НАТО та поглиблювати співпрацю у межах Ініціативи Трьох Морів, яка, будемо сподіватися, стала значно ближчою до практичного втілення і для Україні після заснування «Люблінського трикутника». Крім того, завданням для Польщі під час головування в ОБСЄ у 2022 році він вважає сприяння відновленню повного суверенітету України. «Це важливе завдання на майбутнє. Це завдання, яке повинно повернути повний суверенітет та територіальну інтегральність нашому сусідові – Україні», — акцентував президент Польщі у зверненні до Національних зборів.

Дещо раніше, під час відзначення 15 липня цього року 610-ї річниці Грюнвальдської битви, згадавши у своїй промові про роль польсько-литовської унії як прообразу Європейського Союзу, польський лідер наголосив: «символи будують політику, символи будують історію, символи будують взаємини»!

Прикро, але у нашому культі національних поразок не знайшлося місця для цієї звитяжної події, яку українці з повним правом можуть віднести і до власного пантеону перемог. Адже проти сил Тевтонського ордену разом з військом Корони Польської на чолі з королем Владиславом ІІ Ягайлом тоді билися й наші предки у складі війська Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського під керівництвом великого князя Вітовта, до якого входили підрозділи з руських земель з Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира, Кременця, Берестя та Смоленська. Проте цього разу поряд з президентами Польщі та Литви Анджеєм Дудою і Ґітанасом Науседою не було Володимира Зеленського.

Рівно через місяць від тієї події – вже наступного тижня, 15 серпня у польській столиці відзначатиметься 100-річчя Варшавської битви, результат якої без жодного перебільшення вирішував долю Європи. Більшовики тоді заявляли, що на Захід вони підуть «через труп білої Польщі», а Перша кінна армія, якою командував Семен Будьонний, збиралася «помити чоботи» у французьких ріках Сені і Марні.

Але завдяки «Диву на Віслі» («Cud nad Wisłą"), створеному завдяки польсько-українському військовому союзу Юзефа Пілсудського та Симона Петлюри, героїзму Війська Польського та Армії УНР, російський комунізм потрапив на територію сучасного Євросоюзу щонайменше на 19 (як для країн Балтії), а то й на цілих 25 років пізніше.

До слова, символічно, що саме 15 серпня відзначається й день Війська Польського, під час якого почесна польська варта вшановує і пам'ять полеглих воїнів УНР біля пам'ятника їм у Варшаві та могили генерала армії УНР Марка Безручка, командувача 6-ї стрілецької дивізія, яка героїчно обороняла місто Замостя.

Розуміючи мову, ціну та важливість таких символів, цього року польська сторона зробила низку кроків назустріч нам, українцям.

Так, 28 липня міністр оборони Польщі взяв участь у відкритті муралу, присвяченого героям Варшавської битви 1920 року в місті Легіоново неподалік Варшави, на якому серед інших постатей зображений головний отаман військ УНР С.Петлюра. Згідно з постановою депутатів Варшавської міської ради від 30 липня у польській столиці має з'явитися сквер імені М.Безручка у варшавському районі Воля, відкриття якого заплановане на 13 серпня. Протягом усього серпня в музеї Королівські Лазенки діятиме виставка "За нашу і вашу волю. Польсько-український союз 1920 року. Братерство зброї перед лицем більшовицької агресії".

На жаль, в нашій країні ці історичні події вкотре минають практично непомітними широкому загалу та й без потрібної уваги на вищому державному рівні. Наприклад, нами проігнорована можливість інформаційно протистояти щорічному шквалу кремлівського "побєдобєсія" до 9 травня іншою символічною подією цього ж дня — спільним парадом 1920 року польських вояків та військ УНР на київському Хрещатику на честь звільнення столиці України від більшовиків.

Триває чудова ініціатива двох журналістів – українця Дмитра Антонюка та поляка Павла Боболовича, які починаючи з травня проводять зворушливу та дуже пізнавальну акцію "Рік 1020. Пам'ять під час зарази" (коронавірусу), відвідуючи на території України місця поховань українців і поляків, які віддали життя заради стримування червоної зарази (більшовицьких військ). Про важливість таких зусиль наголосила Віце-маршалок Сейму Республіки Польща Малгожата Госєвська під XII сесії Парламентської Асамблеї України і Республіки Польща, але українським топ-політиками до цієї теми здається байдуже.

Ще під час візиту Президента України Володимира Зеленського до Польщі 27 січня цього року Анджей Дуда запропонував спільно відзначити 100-річчя Варшавської битви, однак про відповідь офіційного Києва досі нічого не чути. Українське посольство в Польщі анонсувало на 13-15 серпня низку урочистих заходів, проте схоже, що до числа їх учасників наші державні зверхники теж не приєднаються.

Між тим, саме такий (і не лише!) захід на найвищому міждержавному рівні міг би стати відправною точкою наповнення практичним змістом створеного 28 липня "Люблінського трикутника", тристоронньої платформи для політичного, економічного й соціального співробітництва між Україною, Польщею та Литвою. Домовленості про координації дій задля захисту від російської агресії проти України слід невідкладно підкріпити не менш важливою історико-інформаційною складовою – об'єднаною боротьбою зі спробами Росії переписати історію. Як і 100 років тому, українцям і полякам протистоїть спільний ворог, котрий вправляється у цьому століттями.