27 вересня 2020 року в польському місті Голенюв офіційно відкрито газопровід Baltic Pipe. В церемонії взяли участь президент Анджей Дуда, прем'єр-міністри РП та Данії, представники урядів Польщі, Данії та Норвегії.

 «Сьогодні ми можемо з повною впевненістю сказати – епоха домінування Росії в газовій сфері добігає кінця. Ера, яка була відзначена позначена шантажем, погрозами та здирництвом», — наголосив глава уряду Матеуш Моравецький. «Сьогодні ми починаємо нову епоху —  енергетичного суверенітету, енергетичної свободи та підвищеної безпеки – не лише енергетичної, а й безпеки в широкому розумінні цього слова», – додав він.

Стратегічне значення для безпеки у Європі

У масштабі всього ЄС Baltic Pipe має на меті створення нового енергетичного союзу держав-членів і безпечного коридору поставок газу з родовищ Норвегії до Польщі та Данії а також кінцевих споживачів у сусідніх країнах.

Проєкт запрацює вже з 1 жовтня цього року та дозволить Польщі, яка ще навіть у 2020 року імпортувала половину необхідного їй газу з Росії, використовувати сировину з норвезького шельфу. Розрахункова потужність «Балтійської труби» загальною протяжність 900 км з підводною частиною на дні моря 275 км, складає 10 млрд кубометрів газу на рік.

Після 30 років монопольної залежності це дозволяє нарешті відмовитися від російських поставок та позбутися газового шантажу. Газопровід також має зіграти важливу роль у виконанні плану повної  відмови ЄС від російського газу вже у 2023 році.

Треба розуміти, що Baltic Pipe – це не лише «труба». Цей складний інфраструктурний  комплекс складається з п'яти елементів – з'єднання норвезької системи в Північному морі з данською системою, великого газотранспортного маршруту через Данію, газокомпресорної станції на острові Зеландія, морського газопроводу з Данії в Польщу разом з приймальним терміналом та додатковими елементами польської транспортної системи.

Складна історія довжиною в 30 років

Загалом перші плани та концепції газопроводу датуються ще 1991 роком. У 2000 році була укладена попередня угода між польською державною компанією в галузі розвідки та видобутку природного газу та нафти PGNiG, норвезькою Statoil та данською DONG. Увесь цей час проєкт переживав часи призупинення та поновної активізації, в залежності від політичної спрямованості та ставлення різних правлячих команд у самій РП. Так, в 2003 році уряд коаліції «Союз демократичної лівиці – Польська селянська партія» на чолі з Лешком Міллером скасував угоду з норвезькими партнерами, підписану двома роками раніше кабінетом правоцентристської коаліції «Акція Виборча Солідарність – Унія Свободи» Єжи Бузека. Однак для нинішньої правлячої партії «Право і справедливість» Baltic Pipe він став справою честі, подібно до нещодавно завершених огорожі на кордоні з Білоруссю та судноплавного каналу через Віслінську косу. У 2017 році уряди Польщі та Данії підписали меморандум щодо будівництва Baltic Pipe, сама робота була розпочата у 2020 році.

Важливо, що Європейська комісія визнала проєкт стратегічним для всієї європейської спільноти, поставивши його на чільне місце у енергетичній політиці Євросоюзу. Тому, хоча головним інвесторами будівництва загальною вартістю понад 1,6 млрд євро стали транспортні оператори — данський Energinet (821 млн) i польський Gaz-System (784 млн), він отримав і додаткове фінансування з бюджету ЄС в розмірі  266 млн євро.

Протидія Росії

Стратегічну важливість «Балтійської труби» для енергетичної безпеки Європи доводить й те, що у рік старту будівництва Росія очікувано розгорнула масштабну і таргетовану кампанію з дискредитації проєкту, спрямовану як на власного споживача, так і на громадську думку в РП, Німеччині, а також навіть у англосаксонських  країнах.

Ще у березні 2020 року група EuvsDisinfo опублікувала звіт «Російська пропаганда у боротьбі з Baltic Pipe», в якому виокремила чотири її основні елементи:

1. Економічна рентабельність. Тобто звинувачення в економічній нежиттєздатності, «безглуздому марнуванні коштів» із впровадженням тези, що імпортована трубопроводом сировина буде значно дорожчої за російську.
2. Енергетична безпека Європи. Представлення Baltic Pipe як загрози енергетичній безпеці Європи, що порушить європейський газовий баланс та підвищить витрати для інших європейських споживачів газу.
3. Російський газ є найкращим доступним джерелом. Оскільки він вже доставляється замовникам переважно газопровідними мережами з акцентом на надійності та ціні поставок. Отже, Європі доведеться збільшити поставки газу з Росії, якщо вона хоче розвиватися економічно, одночасно досягаючи своїх цілей щодо скорочення викидів вуглекислого газу.
4. Диверсифікація як доказ русофобії. Стверджувалося про серйозні економічні та політичні втрати, які зазнає Польща, намагаючись стати незалежною від єдиного постачальника газу. РП представлена як маріонетка США, яка піддається тиску Вашингтона. Цей наратив стосується не лише енергетичних питань, а й оборонної та зовнішньої політики Польщі з окремим негативним акцентуванням на Ініціативі Тримор'я, яка становить загрозу російським інтересам у Центральній Європі.

Додатково влітку цього року російські експерти з енергетики наповнили медійний простір матеріалами під заголовками типу: «Ставка на Baltic Pipe проти „Газпрому“ обернулася ганьбою позором для Польщі», «Країни ЄС абсолютно не володіють елементарною інформацією». У такий спосіб росіяни намагалися  впроваджувати тезу,  що новий газопровід зовсім не принесе Польщі палива у цьому році, а в наступному забезпечить щонайменше в 4 рази менше від очікуваних обсягів.

Не обійшлося й перешкод, створених екологічними активістами сумнівного походження, зокрема членами ініціативи "Baltic Pipe Nej Tak". Її активність у соцмережах бере свій початок з 2018 року і була спрямована проти саме газогону. Пізніше виявилося, що "Baltic Pipe Nej Tak" пов'язаний з крайнім лівим рухом Данії, зокрема Соціалістичним фронтом молоді, який закликає до соціалістичної революції, повалення капіталізму та встановлення соціалістичної демократії. Вже взимку 2020 року цими активістами були вчинені спроби шляхом протестів заблокувати Baltic Pipe на його об'єктах у ряді міст Данії під приводом того, що він збереже залежність Європи від викопного палива.

Так чи інакше, через претензії з боку представників екологічного середовища, будівництво газомережі в Данії було призупинено з травня 2021 року та відновлене лише у після широкомасштабної агресії РФ проти України — у березні 2022 року. Наслідками стала затримка з контактуванням потрібних обсягів газу, через що з 1 жовтня проєкт не зможе стартувати на повну потужність, а також його висока ціна на теперішній час порівняно з минулим роком. Тим не менше, вже зі старту газопровід перекачуватиме близько 2-3 млрд кубометрів, а з початком  наступного року запрацює щонайменше в половину своєї потужності.

Український вимір

Український інтерес, окрім зміцнення безпеки союзної держави та всього Євросоюзу, лежить у сфері стратегічної перспективи. Ще у 2020 році наша держава отримала можливість приєднатися до реалізації 6 з 48 інфраструктурних проєктів у рамках Тримор'я. У енергетиці це передбачає будівництво газового інтерконнектора Германовичі (Польща) – Більче-Волиця (Україна), який розглядається як частина Baltic Pipe, потужністю передачі 5 млрд м3 газу щороку. Зрештою, у майбутньому транзитний газовий шлях із Польщі до України може бути використаний для доставки блакитного палива як із норвезьких, так і зрідженого з американських родовищ.