Давайте відверто. Навряд чи хтось в Україні може, поклавши руку на серце, стовідсотково впевнено заявити, що добре розуміє увесь комплекс причин того, що відбувається в Афганістані та, тим більше, передбачити подальші наслідки. Вступ «Талібану» до Кабулу вже спричинив глибоку політичну кризу світового масштабу. І не виключено, що зрештою ця подія матиме такий самий вплив на зміну ситуації у світі, як свого часу теракти в США 11 вересня, котрі вже майже 20 років тому розділили історію на «до» них і «після».

Зрозуміло, що рішенню про вивід військ передувала величезна робота не однієї адміністрації США, політичних еліт, дипломатів, військових, спецслужб, аналітичних центрів, відбувався інтенсивний обмін інформацією та консультації з партнерами тощо. Без сумнівів, що рішення прораховане і розраховане на певний результат.

У аргументах «за» найбільш часто йдеться про те, що такий крок США має ускладнити життя їх стратегічним противникам – Китаю та Росії, переклавши на них проблему стримування радикальних ісламістів та протидію терористичній загрозі. Адже це американці фактично захищали як кордон заселеного мусульманами — уйгурами китайського району Сіньцзян, так і слабкі пострадянські держави в Центральній Азії від проникнення ісламістських сил з Афганістану.  Тепер достеменно невідомо, яку політику будуть проводити таліби і чи зможе немонолітна коаліція племінних та релігійних формацій щось гарантувати, коли мова йде про зовнішню політику. У короткостроковій перспективі ми побачимо зростання напруженості в регіоні, про що свідчать, зокрема, дії Москви, яка збільшує військовий контингент у Таджикистані.

Відповідно, це знімає частину фінансового тягаря з американців, які можуть вивільнити кошти для суперництва з КНР у Індо-Тихоокеанському регіоні та Росією у Європі і, навпаки, збільшує витрати росіян та китайців, послаблюючи ресурси перших для агресії (проти України та теоретично – членів НАТО країн Балтії та Польщі), а також других для експансії і суперництва за світове лідерство зі Сполученими Штатами.

Так принаймні має виглядати частина глобального задуму, у якому, як ми повинні сподіватися, нам відведено важливу роль, позитивну місію та світле майбутнє.

Але не все так очевидно. Тобто, можливо, це надихає й обнадіює частину наших співвітчизників, в якійсь мірі утаємничених у плани американської адміністрації, а можливо їм лише так здається або хочеться здаватися.

Тимчасом посполитий люд дивиться картинки з Кабульського аеропорту не про світле майбутнє, а про шокуюче (щоправда наразі там, а не тут) сьогодення, яке не надто надихає. І, як би не кортіло, не варто на цю реакцію поблажливо-втаємничено посміхатися з виглядом масона вищого рівня ієрархії та доступу до таємного знання.

Про те, що політична та суспільна думка, м'яко кажучи неоднозначна навіть у самих США, йдеться у матеріалі[1] польського політичного оглядача Марека Буджіша, який проаналізував публікації різних відомих авторів в британських і американських виданнях, у тому числі Financial Times[2], The Wall Street Journal[3] та The Washington Post[4].

Основні тези наступні.

Авторитет Джо Байдена у зв'язку з бліцкригом «Талібану» в Афганістані «був розірваний на шматки». Тепер господареві Білого дому буде набагато складніше переконати будь-кого у світі, що «Америка повернулася», а авторитет американських спецслужб буде серйозно переоцінений.

На чому ґрунтується заява Джо Байдена, який менше місяця тому сказав, що «дуже малоймовірно, що таліби підкорять всю країну»? Так само блідо виглядають заяви керівників розвідки США у липні цього року, які заявляли, що Кабул залишиться в руках президента Ашрафа Гані протягом шести місяців, а за найгіршого сценарію — до кінця вересня.

Гасло America is back втратило значну частину свого переконливості, також можна сказати, що китайські та російські висловлювання про ослаблення США підтвердилися. Більш того, аргументи, висунуті Москвою та Пекіном, що на союз із Сполученими Штатами не можна покладатися, і що американці скоріше відмовляться від своїх існуючих союзників, якщо їх баланс сил та ресурсів зміниться, а не дотримуватимуться далі невигідного для них союзу, отримала більшої переконливості ніж дотепер.

Те, що сталося в Афганістані, може змінити ситуацію в Азії в довгостроковій перспективі. Китай вже є головною економічною силою на континенті, але з точки зору політики безпеки багато азійських країн дивилися на Сполучені Штати зі сподіванням, що їх залучення збалансує сили. Тепер такі надії можуть виявитися марними. Це може призвести до переоцінки ставлення азійських держав, особливо тих, що належать до блоку ASEAN, і ускладнити Вашингтону стратегічну гру з Пекіном.

Чи не перебільшена репутація Байдена як фахівця з міжнародних справ у світлі того, як оцінювалася ситуація в Афганістані та як було організовано виведення американського контингенту? Ухвалені останніми днями рішення, як хоч би про виведення 4 тис. американських військових, щоб через кілька днів повідомити про повернення 1,5 тис. для захисту евакуації дипломатичного та цивільного персоналу, не створює враження, що у Білому домі виконується чіткий план. Прагнучи швидшого виходу з Афганістану, Байден проігнорував думки високопоставлених військових, таких як генерали Френк Маккензі, глава Центрального командування США в регіоні, включаючи Афганістан, та попередній глава контингенту  в Афганістані Скотт Міллер, а також голова Об'єднаного комітету начальників штабів збройних сил США Марк Міллі, які радили залишити ще на якийсь час 2,5 тисячі вояків для стабілізації ситуації.

Навіть прихильний до нинішньої адміністрації The Washington Post зазначає, що останні рішення відносно способу евакуації з Афганістану були прийняті після консультації Байдена з його найближчими однодумцями, держсекретарем Блінкеном, главою Пентагону Остіном та радником з національної безпеки Салліваном. Як повідомляється, нарада проходила у два раунди, і перерва між ними була викликана необхідністю збирати додаткову інформацію. Саме на основі переговорів цих високопоставлених американських чиновників всередині минулого тижня були прийняті рішення, які вже через кілька днів мали закінчитися катастрофою.

«Швидкий крах коріниться в хибних припущеннях», — підсумовує Washington Post, включаючи неврахування того, що відхід США призведе до кризи довіри до афганського керівництва і сил безпеки та прискорить атаку талібів.

Натомість найбільш цікавими видається міркування[5] Ендрю Міхти, декана Коледжу міжнародних досліджень та досліджень безпеки Європейського центру досліджень безпеки Джорджа К.Маршалла, який задається питанням: якою, у світлі того, що сталося в Афганістані, має бути майбутня американська «велика стратегія»?

Міхта вважає, що джерелом американських невдач, як в Афганістані, так і в цілому на Близькому Сході, була погорда, пов'язана з відчуттям сили Сполучених Штатів і вірою в їхні безмежні можливості. Замість того, щоб зосередитися на стратегічних цілях, усі американські адміністрації, починаючи з Джорджа Буша — молодшого, піддалися цій ілюзії, плануючи ідеологічно вмотивовані масштабні операції «соціальної інженерії».

Йшлося про плани «побудувати демократію», «побудувати держави» або навіть «побудувати нації». Поразки в цьому, як в Афганістані, так і в Сирії, Лівії та Іраку, призвели до дестабілізації всього регіону, зростання значення стратегічних конкурентів Сполучених Штатів і, в результаті міграційної кризи, послабили Європейський Союз. Це супроводжувалося переконанням, що невдачі в Афганістані — це лише питання недостатніх витрат та недостатньої присутності західного військового та цивільного контингенту в країні, що значно збільшило масштаби марно витрачених ресурсів на цей тип політики.

На думку Міхти, урок, отриманий союзниками США в Афганістані, швидше за все, зменшить можливості американської зовнішньої політики і, безумовно, обмежить довіру, якою рішення Вашингтону користувалися досі у дружніх столицях.

«Ми повинні знову навчитися мистецтву балансування сил, будування коаліцій не навколо високих ідеалів, а навколо спільних інтересів і уявлень про загрози, пам'ятаючи при цьому, що американська армія є цінним ресурсом і що вона повинна бути засобом, до якого ми повинні вдаватися в крайньому випадку, а не до першого інструменту наших інструментів зовнішньої політики», — підсумовує Ендрю Міхта.

Алюзії щодо першої частини цієї тези стосовно України мабуть що зайві, а аналогії щодо проблем американської політики відносно нас очевидні.

Як пише The Wall Street Journal, республіканці, які досі утримувалися від критики політики Байдена щодо Афганістану (у зв'язку з тим, що рішення було прийняте ще президентом Трампом), тепер, з огляду на те, як відбувалося виведення військ, перейдуть в атаку, що може вплинути на результати довиборів до Конгресу наступного року. Насправді, фотографії аля-Сайгон можуть зробити свою справу та відобразитися на результатах голосування 8 листопада 2022 року.

Зрештою, Європа повинна підготуватися до хвилі біженців з Афганістану. Минулого тижня міністр закордонних справ Литви Ландсбергіс у зв'язку з еміграційною кризою на кордоні з Білоруссю заявив, що люди Лукашенка намагаються «організувати» наплив біженців з Афганістану. З цією метою вони мали консультуватися з владою Таджикистану, яка готується прийняти тисячі вигнанців. Дуже ймовірно, що ця хвиля піде на Європу, включаючи Польщу та інші країну регіону, а можливо, і весь Європейський Союз, які повинні знати, як реагувати на виклики, які вона спричинить.

Ця загроза не менш актуальна і для нас. Негативний ефект міграційної  кризи може посилитися у разі підігрівання і поширення розчарування співпрацею зі стратегічним партнером США та зіграти на руку РФ на наступних парламентських виборах, які мають відбутися у жовтні 2023 року (без врахування ймовірності дострокових). Згадаймо, що попри санкції проти Медведчука,  «Опозиційна платформа – За життя», яка на виборах 2019 року набрала за списками 13,5%, станом на сьогодні за різними дослідженнями має рейтинг від 11 до 16%, а антизахідні нотки почали частіше лунати у риториці та критиці влади з боку «Національного корпусу».

[1] https://wpolityce.pl/swiat/562561-przygotujmy-sie-na-gleboki-kryzys-swiata-zachodu?fbclid=IwAR0eMO9bkYzMVR4Cks_0pJ42xT1muhqkayLSfxkKZPy2HTYNp3y35rcboBc