Був у нас президент держави, який хотів показати свою любов до народу колекціонуванням етнографічних речей. Цілий музей зібрав удома. Якби замість цього він із таким самим завзяттям виконував свою роботу, для якої його обрали, було б набагато краще. Власна дурість його згубила.

Сучасні хунвейбіни кажуть, що національні традиції — наше все. Нам намагаються довести, що без нечитабельних книжок, одягу, який не відповідає моді, фольклору замість сучасного мистецтва, — без усього цього мотлоху не прожити. Дармоїдам треба чимось займатися. Нехай держава фінансує за рахунок платників податків. Інакше — караул, культурний геноцид.

Ізольовані племена Амазонії живуть примітивним життям, яке важке й коротке, а діти не отримують жодної освіти. Дехто вважає, треба залишити їх, не втручатися, не псувати унікальність дикунів. Мовляв, національні або племінні традиції — це святе. Інакше буде культурний геноцид.

Хунвейбіни, зациклені на проблемі ідентичності, стоять на шляху розвитку цивілізації, яка прагне об'єднання, а не роз'єднання. Хто заважає прогресу, того чекає незавидна доля.

Після появи на землі Сина Божого колишні юдеї, які стали християнами, почали піддавати сумнівам традиції предків. Через кілька десятиліть після розіп'яття Спасителя римляни зруйнували святе для юдеїв місто Єрусалим. Господь попереджав, але не послухали.

Апостол Павло був громадянином Рима, і одного разу це врятувало його від в'язниці. Він народився євреєм, але його послання написані не на івриті, а давньогрецькою — мовою окупанта. Більшість послідовників Ісуса Христа розмовляли мовою окупанта. Праці Отців Церкви написані мовою окупанта. Яке неподобство на погляд хунвейбінів.

Далася їм та ідентичність. Інтелектуально обмеженими підданими легше керувати, тому взято за мету загнати їх у вузькі рамки мислення й поведінки. Зберегти національну дурість, щоб було менше надто розумних, бо вони можуть бути небезпечними для корумпованої влади.

Я б хотів перекреслити все, забути, хто я є, моє місцеперебування, минуле, ідентичність, мої гріхи й помилки заради Ісуса Христа, щоб розчинитися в океані божественної любові. Воістину воно того варте.

У Царстві Небесному немає поділу на національності або соціальні класи. У сьогоднішньому світі з розвитком науки, яка аж ніяк не заперечує існування Бога, вірити означає відчувати себе громадянином усесвіту.