Мудрі люди радять: завжди, в кожній ситуації потрібно прораховувати наперед, бути готовим до найгіршого розвитку подій. Нічого гріховного, ані зради в цій життєвій мудрості немає. Лише ідіоти без мізків зовсім не здатні передбачити майбутнього. 

Треба визнати, ЗСУ не найсильніша армія у світі, великою мірою є втіленням радянщини. Вони не всесильні. Виснажені збройні сили можуть програти. Якщо поразка, то що? Які сценарії? Що буде з народом? Що робити, куди бігти, як рятуватися?

Якщо проаналізувати ситуацію, поразка не виглядає неможливою. Кожному громадянину варто мати план дій у такому випадку, щоби в критичний момент не впасти в паніку. Експерти з науки виживання радять мати тривожну валізу з необхідними речами.

Я не збираюсь описувати всі теоретично можливі сценарії, як от похід на Москву, появу рятівної wunderwaffe, приліт інопланетян тощо. Вийшло б багато зайвого тексту. Вважаю за необхідне звернути увагу на найбільш імовірне.

Низка факторів вказують на те, що поразка є можливою і не такою неймовірною, як намагаються переконати ура-патріотичні агітатори.

По-перше, це історія, яку всі схильні забувати, з якої не робляться висновки. Україна кілька разів програвала північному сусідові. Зокрема при Мазепі, а також в результаті громадянської війни 1917-21 років. Кожного разу держава зазнавала нищівного удару. Чи повториться історія знову? Хто може гарантувати, що ні?

Не існує жодної фундаментальної історичної праці, у якій були б викладені належні висновки з минулих поразок. Навпаки. Пропагандисти видають поразки за перемоги, а лузерів, які в минулому програли свою боротьбу, вважають героями. Міфотворча тенденція у висвітленні національної історії веде до неадекватного її сприйняття й поганих наслідків. Допоки народ не бажає вчитись і вірить міфам, історія буде неминуче повторюватись.

По-друге, нереалістичність планів. Можновладці відірвані від народу, тому погано володіють ситуацією. Як Порошенко послав війська в Іловайськ, що обернулося катастрофою, так чинна влада йде схожим шляхом. Розпіарений літній контрнаступ провалився, але Зеленський і К* збираються продовжувати наступи ціною життів українців, аби силою звільнити Донбас і Крим. Неадекватність веде до катастрофічних наслідків.

По-третє, зменшення зовнішньої підтримки. Західне суспільство рано чи пізно прозріє і спитає: кого ми підтримуємо? Прозріння вже починається. Все більше людей у світі дізнаються правду про олігархічний режим в Україні, який намагається створювати імідж білого й пухнастого. Коли порушення прав, свавілля, зловживання, корупція випливуть, на Заході жахнуться, у яке багно влипли. Велике запитання, куди йде підтримка, якщо навіть уніформу, екіпірування солдати змушені придбати за свій кошт.

Навіть при найкращому для Зеленського і К* сценарії, якщо на Заході закриють очі на все, порятунок не настане. Підтримка з боку США не є гарантією перемоги. Свого часу вона не врятувала продемократичні сили В'єтнаму, виявилася неефективною в Сирії, Іраку, Афганістані. Україну може чекати те ж саме.

Поразка не є зовсім неймовірною. Варто бути готовим до всього. Треба вірити фактам, а не ура-патріотичній риториці. Як раз факти й намагаються приховати від суспільства, це стосується втрат ЗСУ, невдалих операцій, неефективного управління тощо. Якби все йшло гладко, не було б сенсу приховувати.

Якщо настане колапс, то дуже швидко. Одного разу вранці ми прокинемося в іншій країні. Для багатьох наближається момент істини.

Так звана еліта на чолі із Зеленським і К* можуть сильно не хвилюватися за свою безпеку. На випадок найгіршого сценарію місця на рятівний літак до США їм заброньовані, а решті громадян — ні. Втекти зможуть далеко не всі. Декому варто замислитись.

Шахраї, які обікрали народ, разом з патріотами, які закликали обібраний народ жертвувати собою, безтурботно житимуть в еміграції. Хто може сказати, що це неможливо, якщо подібне було? Наприклад, після так званих визвольних змагань 1917-21 років.

Історія має властивість повторюватись. Змагання на швидкість, хто бистріше втече за кордон, йде повним ходом. Щурі першими тікають з корабля. Тваринний інстинкт самозбереження обумовлює поведінку цих істот.

Вілли, дома, хатинки за кордоном давно куплені. Для кого вони? Для везунчиків, які спромоглися обдурити народ. Але везіння не триватиме нескінченно.

Лазурний берег, Куршевель, французька кухня чекають своїх цінителей живими, здоровими, у веселому настрої й з гаманцями, повними грошей, про походження яких ніхто не питатиме. Якщо всі пожертвують собою на війні, хто насолоджуватиметься життям? Устриці й шампанське самі себе не оприходують.

Дехто вже там. Це ніяке не припущення, а факт. Повідомляють, що Монако й Відень заполонили супердорогі автівки з українськими номерами. Новоспечені власники нерухомості в Іспанії, Італії та Лондоні свою війну виграли.

Пересічним громадянам складніше. Тікати нема куди. Є привід глибоко замислитись. Якщо поразка, то що? Хтось збереже для себе останній патрон або обере альтернативний варіант у вигляді мотузки, як сумнозвісний Іуда, але для більшості це не вихід.

Ще у грудні 2021 року німецький журнал «Більд» на основі даних розвідувальних джерел опублікував мапу з напрямками вторгнення. На сьогодні інформація є частково застарілою, але лише частково. Найцікавіше те, що показано розмежування по лінії Коростень-Умань.

Плани росіян давно відомі й схоже, під кінець другого року війни залишаються незмінними. Про те, щоби зайняти всю Україну, не йшлося. Західні області ментально відрізняються від східних. Вихід на кордони з НАТО збільшує ризик війни з альянсом. Отже, в разі поразки ЗСУ у майбутньому лінія Коростень-Умань може стати кордоном.

Ясно одне — кінця світу не буде. Людство не зникне. Історія йде своїм шляхом. Україна неодноразово переживала поразки й періоди руїни. Не перший раз і не останній. Народ якось переживе. Світ не перевернеться.

Трагедії не станеться. Трагедія — це про драматургію і театр, а ми розмірковуємо про історичні події, які розгортаються зараз. Історія як наука вимагає об'єктивності замість емоційних суджень.

*Викладений матеріал є особистою точкою зору автора, котру будь-хто має право не поділяти.

**Автор ні до чого не закликає, окрім того, щоби розвивати критичне мислення.