Особистість, наділена даром Божим, і натовп бездарів, які вважають себе народом. Що між ними спільного? Між ними — прірва й вічне протистояння. Одні аплодують митцям, а інші ненавидять через заздрість або загрозу їхнім інтересам.

Бездарам і ледарям треба на щось жити. Як бути, якщо таланту, вмінь немає? Залишається ледь не єдиний вихід — податись у патріоти. Як висловився колись британський драматург Самюель Джонсон, «патріотизм — останній прихисток покидька». Про таких говорять: сила є, розуму не треба.

Коли гітлерівці прийшли до влади в Німеччині, єдине, в чому вони мали талант, це скоювати злочини. Талант сумнівний, і щоби його проявити, їм прийшлося звідусіль вигнати здібних людей, здатних критично мислити, які заважали. Через нестерпні умови почалася лавиноподібна еміграція інтелігенції: науковців, артистів, митців. Серед інших вимушено покинули країну фізик Альберт Ейнштейн, біохімік Ханс Кребс, письменники Еріх Марія Ремарк, Генріх Манн, Томас Манн, Ліон Фейхтванґер, драматург Бертольт Брехт, художник Люсьєн Фрейд.

Правління фашистів починається з усунення опонентів. Їм не потрібні наука, мистецтво, культура, які не відповідають популістським цілям. Бездарність не терпить конкурентів і готова морально знищити опонента навіть за необережно сказане слово. Знищення моральне може стати початком знищення фізичного.

Шельмувати, ганьбити, переслідувати когось, хто своїми руками, а не шахрайством на державній посаді, створив собі ім'я — будь ласка, скільки завгодно. Один невірний крок і зграя розлючених шавок готова розтерзати жертву. Вони знайдуть привід, до чого прив'язатися.

Коли армія нікчем паплюжить ім'я видатної особи, мізинця якої вони не варті, це некрасиво, несправедливо й викликає обурення. Самі вони не створили нічого, але вважають себе вищими тих, хто творить добро.

Засилля патріотичних бездарів, коли кожен з них пхає скрізь свою пику, шельмує інших направо й наліво за недостатній патріотизм, заважає творчості митців, намагається по-своєму грати роль цензора, це початок кінця культури в окремо взятій країні, яку поглине вакханалія ненависті на тлі духовної та творчої порожнечі. Така демократія нікому не потрібна.

Усе це було колись. Нічого нового. Улюлюкання розлюченого натовпу лунає, як два тисячоліття тому, коли юдеї переслідували Ісуса Христа через їхні уявлення про віру й патріотизм. Так побудований світ. Не обов'язково бути пророком, щоби знати, чим це завжди закінчується, а треба вивчати історію.

У протистоянні натовпу бездарів і генія Бог буде на стороні останнього, і Добро переможе. Біомаса нічого не вирішує. Багатьом вже не до сміху і є над чим замислитись.