Людьми часто рухає банальний страх, а не якісь принципи, ідеали. Збори грошей на зброю не стільки є благодійністю, скільки продиктовані страхом за свою шкіру. Страхом того, що прийдуть вороги, зґвалтують, пограбують, уб'ють. Про це говорять відкрито.

Звідки вони знають, що буде? Тому що судять по собі. Тому що знають, що вороги — такі ж, як і вони. Природа людини однакова.

Ядерна війна. Штурми Варшави, Вільнюса, Таллінна. Танки на автобанах Європи. Мільйони трупів. Заборона ходити на вулиці у вишиванці, розмовляти рідною мовою. Якими тільки лякалками не лякали українців?

Страх не є достатньою мотивацією для цілеспрямованих, ефективних дій. Страх паралізує силу волі, вимикає розум, заважає приймати адекватні рішення. Даною ситуацією користуються шахраї.

Хтось намагається подолати страх байками про подвиги героїв. Але героїчними байками не нагодувати дітей. Героїчні байки не замінять якісної сучасної освіти. Героїчні байки не навчать творчій майстерності. Героїчні байки не зроблять державу вільною від корупції, а країну — сильною та заможною.

Чого ми боїмось, те і настає, коли сила волі паралізована страхом, а мисленню не вистачає об'єктивності.

Тільки вірою можна подолати страх. Хто вірить у Бога й має уявлення про кінець світу, того не залякати лякалками. Що нам III світова війна? Що нам штурми Варшави, Вільнюса, Таллінна, якщо кінець усього може настати будь-якої миті?

Не треба боятись програвати. Борець, який боїться поразки, що аж тремтить, програє через брак сконцентрованості. Треба вміти керувати собою, тримаючи емоції під контролем.

Змагання, конкурентна боротьба — це життя. Один перемагає, інший зазнає поразки. У виграшу — той, хто отримує найбільше задоволення й користь від самого процесу, хто націлений на результат, кому не байдуже.

Щоби навчитися перемагати, треба спочатку вміти програвати. Без істерик, без пошуків винних на стороні. Треба вміти визнавати свої помилки, щоби надалі наполегливіше працювати над собою.

Апостол Павло недаремно порівнював себе з атлетом на біговій доріжці. Служіння Богові є близьким до спорту, коли ти щодня мусиш тримати себе в тонусі, бути пильним, ефективно використовувати час і сили, щоби бути найкращим, на кого інші дивитимуться як на взірець.

Хто хоч раз в житті перемагав, ніколи не забуде смак перемоги. Він збуджуватиме уяву протягом усього життя. Імена переможців увійдуть в історію, а лузерів, якщо згадуватимуть, то зі знаком мінус як тих, хто не витримали напруги боротьби, виявилися слабаками.

Варто запитати себе: що важливіше, сам процес чи результат? Як в анекдоті про таксиста: вам шашечки чи треба їхати?

Просто жити, обробляти землю, їсти, спати, народжувати дітей, плодитись, як хробаки, дім і робота коло за колом, — ця доля не для тих, хто обрані Богом для слави.

Вперед! До перемоги!