Чи не кожен народ хотів би бути великим, щоби панувати над іншими. У кожної країни є своя пропаганда для промивки мізків. Іноді прагнення величі зашкалює на тлі спогадів про героїчних предків.
Колись цар Давид був настільки вдалим правителем, що розширив кордони своєї держави від Нілу до Євфрату. Він залишив поетичні твори у вигляді псалмів, які мають величезне значення для світової цивілізації. Він був би шокований, якби знав, що відбувається зараз.
Наміри відновити кордони царства Давида можуть трактуватись як зазіхання на територіальну цілісність сусідніх країн. Нічого гріха таїти, подібні мрії існують, свідченням чого є зображення кордонів Великого Ізраїлю на шевронах ізраїльських солдатів.
Декому хотілося б відмотати час назад, щоби виправити історію, повернути втрачене, але Бог створив час таким, що він невмолимо йде вперед і минуле якщо повертається, то тільки у хворих фантазіях або поетичних метафорах.
Сьогодення — інша справа, аніж те, що було три або чотири тисячі років тому. Екстраполювання старозавітної історії на сучасність ігнорує весь хід цивілізаційного розвитку протягом останніх тисячоліть. Рішення, які працювали тоді, навряд чи працюватимуть зараз, тому що світ не такий, яким був колись.
Змінюється клімат, змінюється генетика людства, змінюється культура, змінюються геополітичні ландшафти. Наприклад, скільки в ізраїльтянах залишилось генів від біблійних пращурів, а скільки отримано від інших народів, зокрема європейців, цікаве питання.
Біблія — велика книга, яка передає історичний досвід багатьох поколінь. Ніхто не може взяти й скопіювати чужий досвід. Це означало б повторення чиїхось помилок з відповідним результатом.
Кожен текст має свій історичний контекст, який треба враховувати. Типове перекручування — коли виривають слова з контексту й наділяють іншим сенсом, як комусь вигідно.
Дурень вчиться на своїх помилках, а розумний — на чужих. Кожен народ має свій історичний шлях. Біблія дана не для того, щоби молитися на неї, а щоби вивчати й робити висновки паралельно з отриманням власного життєвого досвіду.
Типова помилка книжників і фарисеїв є результатом підміни понять. Сучасні палестинці — це не язичники, не ханаанці й не філістимляни старозавітних часів. Надто велика різниця. Не варто їх ототожнювати. Зовсім інша культура, інші звичаї, інша віра.
Мусульмани і юдеї є представниками духовної традиції, яка бере початок з Авраама, а відтак між ними багато спільного. Один Бог, один Авраам, одна земля.
Існує одна авраамічна віра, з несутнісними відмінностями, які стосуються практики, як справляти весілля, відзначати свята тощо. Визнання даного факту може сприяти подоланню ворожнечі, щоби запанував мир. Потрібне щире бажання й добра воля.
Декому треба приборкати власні амбіції, замислитись над тим, що є справжньою величчю, подолати суб'єктивізм і почати об'єктивно сприймати світ.