Полководець Олександр Македонський, прозваний Великим, не гнушався масовими стратами полонених — ганебна річ з погляду сучасних правил ведення війни.

За даними першоджерел, під час своєї військової кампанії Юлій Цезар відмінусував один мільйон галлів, а ще один мільйон наказав продати в рабство.

У 70 році н. е. римляни зруйнували Єрусалим і вирізали більшість його жителів.

Хан Батий стер з лиця землі давньоруське місто Київ з його населенням.

Діяльність Мао Цзедуна, який вважається в Китаї національним героєм, спричинила смерть десятків мільйонів китайців від голоду.

Чи правильно ми розуміємо уроки історії і робимо належні висновки? Наука любить цифри й факти, а не пусті пишномовні фрази. Треба говорити конкретно: скільки народу поклав той чи інший «національний лідер» за ідею, замість співати, який він класний.

Опльовування або ярлики не мають користі, як і прославляння; достатньо мати перед собою цифри й факти.

Що спільного між Олександром Македонським, Юлієм Цезарем, Чингісханом, Батиєм, Тамерланом, Сталіним, Гітлером — з одного боку, і Чикатилом або Джеком-Різником — з іншого? Цінність людського життя для них дорівнювала нулю, вони були здатні вбити будь-кого заради задоволення своїх амбіцій — про це говорять факти.

Земні, поганські уявлення про мужність, честь, доблесть, відвагу призводять до кровопролиття, коли вбивство ворога або незручної особи вважається не злочином, а доцільною дією.

Протилежні сторони впевнені у своїй правоті, жадаючи помсти. Вони надихаються взаємною ненавистю.

Найкровожерливішим співають осанну, на них рівняються як на великих лідерів, вождів і кормчих. Закінченого терориста оголошують національним героєм і наївно вірять, що негативних наслідків за це не буде.

Тільки після появи християнства стало можливим називати речі своїми іменами: великих злодіїв — не геніями, а злодіями, видатних полководців — м'ясниками, вождів — тиранами і диктаторами.

Поганські цінності, оспівані Гомером і Вергілієм, втратили вагу. Настала нова ера. Інша віра, інший світогляд, інша мораль, інші моделі поведінки, інші уявлення про честь і доблесть. Фокус уваги змістився на внутрішнє духовне життя. Постало питання, як жити праведно, а заодно — довго й щасливо.

Найдивовижнішим відкриттям виявилося те, що людське життя все-таки має цінність. Людина — не іграшка в чужих руках і не худоба, призначена для бійні, а особистість. Кожен має своє покликання від Бога, який його сотворив, свій сенс життя і може розраховувати на частку божественної любові.

Людина як носій образу Божого заслуговує на повагу. Навіть якщо цей образ заплямований негідною поведінкою, він все одно є. Це як золота монета, покрита шаром бруду: достатньо зчистити бруд, щоб засяяв блиск дорогоцінного металу.

Бог встановив Закон безумовної дії, він написаний кров'ю Ісуса Христа. Учення Христа не визначає умов, коли Десять заповідей діють, а коли втрачають силу і припустима вседозволеність; подібних поправок у Євангелії немає. Якби вони існували, було б визначено чітко, по пунктах, але цього немає.

Світ немов розколотий між двома полюсами. У розвинених країнах — чіткі правила, порядок, правильні традиції, авторитет Закону і відповідно законослухняні громадяни. У відсталих країнах — влада шахраїв, вулична злочинність зашкалює, капітал тікає звідти через відсутність прозорих правил.

Хтось говорить: навіщо той Закон? Буцімто ми можемо обійтися без нього.

Як написано у Псалтирі, Бог — це і є Закон.