У студентські роки мені доводилося підробляти фізичною працею на будівництві. Від досвідчених роботяг я почув висловлення, яке спочатку здивувало. «Війна війною, а обід за розкладом», — повторювали вони, коли наставав час обідньої перерви.

Мудрі чоловіки поганому не навчать, думалося мені.

Велика війна, яка закінчилася в далекому 1945-му, багато чому навчила наш народ. Вона не тільки вплинула на людські долі, а й змінила психологію, світогляд і навіть генетику.

За визначенням сутнісна особливість виду Homo Sapiens полягає в інтелекті, який разом з творчою діяльністю у сукупності є тим, що називається образом Божим в людині. Інтелект розставляє речі по своїх місцях, бо любить порядок.

Ми зніжилися, звикнувши жити тривалий час у мирі й спокої, забувши, що війна добра зі злом ніколи не зупинялася. Це війна з тим, що називається словом гріх від найбільших його проявів до таких малопомітних, як лінь, тупість, неуважність, безладність.

Справжнім воїном духовної боротьби був Давид, чий поєдинок з Голіафом означає перемогу інтелекту разом з вірою над грубою силою.

Чому серед ізраїльтян було чимало сильних воїнів і просто людей віри, але вийти один на один проти велетня насмілився тільки Давид? Ніхто навіть не думав, що перемога можлива, а Давид узяв і зробив. Як йому вдалося?

Той, хто став найвидатнішим правителем в історії Ізраїлю, був народжений генієм. Давид був талановитим музикантом, який грав на арфі, поетом, автором псалмів, мав найглибше почуття гармонії з усіх людей, здатність помічати речі, які є непомітними для інших.

Духовна війна триватиме завжди, допоки існує цей грішний світ. Переможці в боротьбі беруть не стільки грубою силою, скільки інтелектом і вірою. Голіаф символізує те, що називається словом гріх.

Треба прораховувати свої кроки й чужі, вміти передбачати різні напрямки розвитку ситуації за тих чи інших умов. Бог сотворив усе на основі божественного плану, тому планування — необхідна функція розуму.

Уроки царя Давида — про те, що духовність, інтелект і творча діяльність є тісно пов'язаними. Інтелект любить порядок, завдяки якому формуються, зростають, набувають сили розумові здібності. Давид починав як звичайний пастух, живучи за розкладом: треба щодня в належний час виводити овець на пасовище й приводити звідти.

Життя за розкладом легше й продуктивніше, аніж хаотичне. Важливі правильне харчування, дотримання режиму дня, фізичні вправи й молитва як своєрідна гімнастика душі. На жаль, чимало талановитих людей гублять себе шкідливими звичками.

Давиду було дано знати шляхи Провидіння й зуміти використати це знання. Чи зміг би кожен бути як Давид — питання риторичне. Хотіти — це одне, а мати можливості — інше. Не всім дано бути геніями, пророками або царями.

Давид не загубився серед свого народу, а став лідером. Ізраїльтяни помітили в ньому майбутнього царя. Здатність виділяти справжнього лідера й слідувати за ним свідчить про колективну мудрість і зрілість суспільства.

Історія Давида є красномовною і драматичною історією життя високоінтелектуальної людини, яка стала лідером свого народу. Навіть він іноді припускався помилок. Це було життя наповнене не тільки радостями, а й стражданням і біллю у боротьбі зі злом.

Історія Давида — про вміння відповідати на виклики. Щоби жити щасливіше, реалізовуючи свій потенціал, треба щодня напружуватись, постійно вмикати розум з інтуїцією. А краще — ніколи не вимикати.

Бог любить тих, хто докладає цілеспрямованих зусиль для досягнення мети й щедро роздає їм свої дари.